- Чого приперлася? - Прошипіла їй зло Золота рибка, вона до хранительки припливла у своєму істинному образі – прекрасною русалкою. - Без тебе б розібралася, чи тобі мій Фетька сподобався? Ще про борг мій розповіла відьма! Чого ж одразу не видала, що я йому три бажання винна, а не одне? - примружилася Золота.

- Ну так я сплю і бачу, як у тебе Фетьку відібрати, якоїсь гидоти тобі зробити, - перекривляла її Ядвіга. - Ти по собі, інших не міряй, Золота. Луска мені твоя потрібна, тому я тут. А з кількістю своїх бажань самі розберетеся. Я хоч за справедливість, але нечисть мені ближче, ніж проста людина, хоч і світла.

- Знову, луска? - Золота скривилася і ікла акуратні оголила, навіть зашипіла, наче змія морська. - Ти минулого разу мені хвіст ледь не відірвала, коли лусочку видирала, - зло виплюнула рибка.

- Мені для доброї справи, - зітхнула Ядвіга, заперечити тут не було чого. Негарна у них остання зустріч сталася.

- А мені яка різниця? Для доброго чи злого. Воно, між іншим, боляче, – обурилася рибка.

- А хто тобі їжачок, що добровільно її не хотіла віддати? - примружила очі Ядвіга. - Вона через день у тебе нова виросте. Та й взагалі, ти линяєш, якби одразу віддала одну з тих лусочок, які в тебе давно злізли, не довелося б мені тебе виловлювати і з хвоста наживо видирати цінний чарівний ресурс.

- Я батькові поскаржуся, - засопіла Золота.

Казки Заповідного лісу. Ядвіга.