Привіт усім. Маю для вас продовження історії. Кому цікаво, запрошую до прочитання. Але краще, щоб вам було цікаво, бо тут спекотно. Я ж змушена викласти не те щоб хотіла. Але це ж теж не погано...

Уривок: 

Відчуття такі, немов мої нерви натягують на струну. Ще секунда й зірветься. Зітхаю. Не знаю, що робити. Мабуть, пора вже йти додому.

— Я, мабуть, поїду, — говорю, перебиваючи палку розмову чоловіків.

— Та, куди? Ми й не поспілкувалися нормально, — заперечує чорнявий. Здається, Тімі. Я криво посміхаюсь чоловіку й хитаю головою.

— Завтра рано на роботу, а мій бос не любить, коли щось іде не по його плану. Йому не подобаються запізнення, — виправдовуюсь. Якби тільки вони знали, що мій горе начальник сидить поряд…

— Ну, він у тебе й тиран, — невдоволено бурчить Олексій.

— Можливо, — стинаю плечима і встаю з диванчика. — Було приємно з вами познайомитись. Сподіваюсь, ще побачимось, — всміхаюсь лагідно, а сама в голові собі бурчу, що ніколи в житті.

Не хочу з ними більше мати справу. Бр…

Повертаю голову до свого боса, який вдав, що мене тут немає. Зітхаю.

— І нам було приємно познайомитись із такою вродливою дівчиною, — розквітає Олексій.

Я стримую себе, щоби не фиркнути або не закотити очі.

— Дякую, — награно хіхікаю і йду до виходу.

Потрібно швидко викликати таксі і втікати звідси від гріха подалі.

___________________________________________________________________________________

Підписуйтесь також на автора: Марі Керімей