Вбивати легко? А як це, - пережити вбивство?

Ем... Ви нічого не подумайте. Я зараз не про вбивство в реальному житті. Бог милував)

Я про вбивство героїв у літературних романах. Читачі та автори по різному сприймають це (мемчик став в нагоді).

На мій погляд, все залежить від обставин. Здається, коли гине злодій - читач тільки зрадіє. Але варто нещастю торкнутись улюбленого героя - читач сумує. До того ж, не завжди це головний герой. Та й способи вбивства бувають різними: пряме вбивство, нещасний випадок, хвороба, старість... Хай там як - долю героя вирішує автор. Отож автор геройовбивця.

Раніше про це задумувалась лише зі сторони читача. Зізнаюсь, був випадок, коли за героєм сумувала кілька днів і все думала, що міг же автор по іншому зробити... Але ж ніт.

Тепер я автор-вбивця і розумію, що інколи без цього не обійтися, бо так влаштований світ. Вбивства трапляються. Прикро, що не лише на сторінках книг.

Вибачте, відволіклась. Отож, автор, який вбиває героя, як він це сприймає? Віримо мемчику, що автор цьому радіє?

З моєї точки зору для автора усі герої хороші. Навіть, якщо ці герої поганці. Це як в батьків: всі діти дорогі, попри все. І не завжди рішення вбити героя дається легко. Інколи автор теж сумує за ним. Але по-інакшому просто не може. Тому що він автор.

Але для людини, яка ніколи не вбивала та не була вбитою, важко описати ті чи інші емоції та відчуття.

І коли сьогодні в коментарях до роману "Лерд дав слово" мене запитали чи вбила я головного героя я стішилась. І не тому, що я героя вбила чи не вбила. А тому, що мені вдалось це описати. Ну, чи майже вдалось) Судити як завжди Вам - читачам. Прочитати розділ із вбивством можна за посиланням

https://booknet.com/uk/book/lerd-dav-slovo-b393638