Я стискаю коліна так міцно, ніби боюся розсипатися на шматки. У старому бабусиному будинку тихо — лише вітер шарудить за вікном і десь далеко гавкає собака. Телефон поруч знову спалахує, але я навіть не дивлюся на екран.

Думаю, доведеться завести тут окрему рубрику для нових робіт. Бо автор, як відомо, істота вразлива: сам себе хвалити не може — непристойно, мовчати теж не може — тоді ніхто не помітить, що він узагалі щось написав. А

Продовження історії триває.. Минуло 5 років.. Ліна вже закінчила коледж у Англії. І приїжджає знову в Київ, планує поступати вище, вже подала документи у декілька вузів, здала всі іспити, і вирішила знову трішки відпочити,

— Доброго ранку, — хлопець піднімає погляд, ловлячи мене на гарячому. Завмираю на місці, нервово ковтаючи повітря. Він же ж не помітив, що я так на нього витріщаюся, правда? Міцно стискаю края футболки пальцями. —

Число моїх підписників росте, чому я незрівнянно радий. Але чомусь число прочитань книги Стороння Особа вже багато часу стоїть на позначці 499.Статистика з мене знущається