Слава Україні! Сьогодні діє знижка - 25 % на любовне фентезі “Полонянка”.  Не буду багатослівною і залишу для вас анотацію:

Потрапивши до полону, принцеса Анабель видає себе за іншу дівчину, щоб зберегти своє життя. Понад усе вона прагне повернути собі королівство, але найважчим виявляється не закохатися у лютого ворога, який лише одним поглядом запалює у серці вогонь та змушує забувати свого нареченого. Можливо у такій підвищеній зацікавленості чоловіка є інша причина і його наміри зовсім не щирі, бо він дізнався її таємницю? 

Уривок:

- Заспокойся, Харольде. Я сам покараю цю дівчину за таку зухвалість.

З-за його спини вийшов високий незнайомець. Його волосся було чорніше вугілля, і неслухняними локонами спадало ледь не до плечей. Трохи смуглява шкіра, міцна статура, пухкі губи, обличчя вкрите легкою щетиною. Але найбільше виділялися його очі. Анабель наче потонула в них. Чорні. Настільки чорні, що неможливо розгледіти зіниці, проте з ідеально білими склерами. Така краса приваблювала, манила, заворожувала і насторожувала водночас. Ці очі спопеляли принцесу. Вони вивчали кожну видиму частину її тіла та вдивлялися у риси обличчя, немов намагалися побачити саму душу.

Дівчина не могла поворухнутися, не могла відірвати свій прикутий погляд від цього чоловіка. Він мовчав. Не поспішав залякувати, погрожувати та озвучувати своє покарання. Наче на щось чекав. Якщо на благання Анабель, то марно, вона не схилиться перед ним і не покаже своїх сліз. Нарешті чоловік звернувся до неї:

- Ти не боїшся поранитися цією іграшкою?

- Я добре володію зброєю і якщо хтось наблизиться до мене, охоче це продемонструю.

Чоловік широко усміхнувся. Своєю посмішкою остаточно спантеличив принцесу. Здавався спокійним та врівноваженим. Несподівано зробив крок назустріч Анабель та одним різким рухом вихопив меча з її рук. Він ледь доторкнувся до долоні, але цього вистачило для того, щоб вогняна хвиля пробіглася тілом дівчини. Вона навіть не зрозуміла в яку мить позбулася зброї. Оговталася лише тоді, коли незнайомець кинув меча на підлогу, трохи далі від неї. Дзвінкий стук металу об мармур наче розбудив її зі сну.

- О, твою майстерність я оцінив. Добре, за таку хоробрість я змилуюся над тобою і зроблю тобі велику честь. Вночі зігрієш моє ложе. – Чоловік розвернувся до ікарійців та підвищив голос, - всі чули? Ця дівчина віднині моя, підготуйте її належним чином, а цих двох киньте до темниці.

Промовивши таке, величною ходою покинув кімнату. Анабель спостерігала як чоловіки розступаються перед ним та злегка схиляють голови. Припустила, це і є їхній ватажок. Дикун, навіть не представився. До неї підійшли двоє солдат та схопили під руки. Один з них схилився над її вухом та обпалив гарячим диханням:

- Тобі неймовірно пощастило, проте не засмучуйся, коли Ейнар досхочу з тобою награється, тоді ми залюбки зігріємо тебе у своїх обіймах.

Приємного читання!