Останні дуелі

  Новий розділ моєї книги  По слiду морока має красномовну назву "Дуель". Двоє героїв моєї книги, зійдуться в "Поєдинку честi". Точніше в тому, що у двадцятому столітті так називалося.

  На початку століття були ще в ходу "справжні дуелі"- позасудові з'ясування стосунків ,згідно з нормами i правилами. В основному правила носили рекомендаційний характер, проте наявність секундантів  була обов'язкова.  Секунданти виступали в ролі свідків, затверджуючи факт того, що все пройшло за правилами. Дуель без секундантів, прирівнювалася до умисного вбивства, або замаху на таке, в залежності від результату. 

 Категоричним, i не непримиримим суперником дуелів виступала церква. Як казали в розквіт дуальної лихоманки: "Дуелянти вершать власне правосуддя, ігноруючи  Боже".  

  Часи йшли. Все змінювалося . I дуель не стала вийнятком. Поєдинки честi сильно змінилися. А відверто кажучи ,не побоюся цього слова, деградували. З засобу відстояти свою честь i честь роду, дуелі перетворилися в шоу, з цілью самореклами. Та i саме слово "честь", втратило свою вагу. 

  Згідно з новими нормами, дуелянти давали оголошення в газети, запрошували  репортерів, а не рідко просто публіку ласу до видовищ. Подивитися на дуель.  В результатi на дуелі стали дивитися косо, прирівнюючи ледь чи не до циркових вистав. Дійшло вже навiть до податку на дуель. 

 Так дуель третього класу - чотири секунданти; два лікарі ; i результатом - царапина на руці  коштувала -50 франків. Дуель другого класу - два клінічних лікарі ( дипломовані спеціалісти, з практикою роботи) i талановитим репортером - сто франків.   Дуель первий клас - почесне журi ;відомий фехтувальник в якостi розпорядника; примирення сторін з почесним оркестром. Коштувало б таке задоволення тисячу франків. Окремим пунктом , значилося фото i кіно фіксація. Як дещо, саме собою зрозуміле. 

  Хоча даний законопроєкт прийнятий не був , але вiн яскраво змальовує відношення до дуелей. У Франції його не ухвалили, через початок першої світової війни. Дипломатичні ноти протестів, оголошення війни , початок мобілізації, перелаштування економіки на військовий лад. Словом не до дуелей було. Проте саме перша світова внесла великий вклад в кінець дуелей. 

  До першої світової вiйни, офіцерське середовище було останнім пристанищем "істинної" дуелі. Проте після вiйни все змінилося. Як писали в тi дні:
" Люди побачили достатньо кровi, аби лити її через дрільниці" . 
  Проте зворотною стороною такого гуманізму, було загальне падіння нравiв. Як говорило більш старше покоління: 
" Люди перестали кров'ю відповідати за свої слова" ,

  Дуель після першої світової не зникла. Наступила навiть нова "Дуальна лихоманка". Правда тепер це стало модним способом, як би зараз сказали, піару. Новими дуелянтами були журналісти, літератури, політики, або просто люди, бажавши прославитися. Найвідомішим дуелянтом , дуальної лихоманки двадцятого століття, був основоположник фашизму Беніто Мусолiнi.

 Ідеологія фашизму, при своїй популярності в широких масах Італії , мала багато противників. Всіх їх, майбутній дуче викликав на дуель, аби зі зброєю в руках довести свою правоту.  До 1921 року, при тім що перша світова закінчилася в 1918 році, на рахунку було чотири дуели з травмами суперників.  

  Порівняно з дуелянтами дев'ятнадцятого століття, цей результат був відверто смішний. Але в новому столітті цього було достатньо, аби за особливо небезпечним бретером було встановлено стеження, для уникнення нових дуелей.  

  У двадцятих роках двадцятого століття , слово "Бретер" починало застарівати, проте ще використовувалося. Йому давали досить красномовне визначення: 
"Бретер це той хто б'ється завжди i всюди. З приводу, без привода, або сам створить таковий". 

 Проте світ не стояв на мiсці. Дуельна лихоманка двадцятих - тридцятих минула разом з десятиліттями. Нова вiйна принесла нові реалії, i дуелі, в будь-якому вигляді, в ній місця не було.  

 Остання дуель в Европі сталася в 1967 році , у Франції. Учасниками були мер Марселя Гастон Де Перо i депутат Рене Ребьером.  Коли почалося розслідування даного інциденту, політичні опоненти обох з учасників, хотіли позбавити їх депутатських мандатів. Проте не вийшло. 

  Як виявилося, все було зроблено згідно з нормами дуельного законодавства. Те що їх не використовували з кінця тридцятих це одне. Але вони  були чинні, їх ніхто не відміняв. 

  Франція, двадцяте століття. Політичні скандали; перша світова; велика депресія, під час якої Франції досить сильно дісталося; друга світова; прихід до влади комуністів в п'ятдесятих, а ця зараза якщо прийде, вигнати її ой як не просто. Не до дуелiв було. 

  Піднявся скандал .Франція стала на деякий час посміховиськом на міжнародній арені. Як виявилося вона єдина  країна, де ще в ходу "пережиток минулого". 

 В той же рiк , відразу після дуелі,  уряд Франції скасував дуельнi норми. Поставивши крапку в багатовіковій історії "поєдинків честi". 

 Настали нові часи. Нова реальність. Благородство стало не в пошані, честь порожнім звуком, а дуелі місця  не знайшлося.