Новинка: "( Не) чужа дитина"

Любі читачі!

На Букнеті розпочалася публікація мого нового роману 

(Не) чужа дитина

В тексті є: дитина, складні стосунки, зустріч через роки

Приєднуйтесь до читання!

Уривок:

- Скажи мені, Лізо, – говорить удавано м'яким голосом.

Страх заповзає за комір, шкрябає спину вздовж хребта, обхоплює лапищами горло, не даючи повноцінно дихати. Заздалегідь передбачаю, що нічого хорошого від цієї розмови чекати не варто. Як він знайшов мене? Для чого приїхав? Дізнався про Ваню? Але я й не приховувала сина. Коли ми працювали разом, Павло багато разів міг мене запитати про нього.

- Як так вийшло, що у свідоцтві про народження твого сина батьком записаний я?

Ось і питання, на яке я давно чекала. Але все одно воно застало мене зненацька.

- Сказали, що згідно з законом не можна поставити прочерк, якщо він народився протягом десяти місяців після розлучення.

Бачу, як Павло набирає повітря, щоб почати кричати, але стримується, хоч голос помітно вібрує.

- Тобто його тато тебе кинув і ти вирішила повісити дитину на мене, навіть не повідомивши? Чи це продуманий хід із метою урвати шматок майна мого батька?

- Я нічого не вирішувала! – Боже, дай мені сил не розплакатися при ньому... – Так за законом належить! Я не хотіла, не просила про це, але сказали, що інакше не можна. А тобі я просто не змогла додзвонитись.

Що за безглузді у нього припущення?

- Що ж ти не подала на аліменти? Совість прокинулася? Чи злякалась, що я дізнаюсь про твою аферу?

- Павло, чого ти зараз від мене хочеш? Я втомилася після зміни.

- Намагаюсь зрозуміти, чого від мене хочеш ти. І запобігти подальшим підставам.

- Нічого від тебе не хочу та не хотіла!

Коли нам з Ванею була потрібна його допомога, він не відповів на мій дзвінок, заблокував у соцмережах. Звісно, ​​я могла б на аліменти подати… Але надто міцно закарбувалися в пам'яті слова про аборт. Чи мало до якої підлості міг опуститися він чи його тато?

Може, йому варто сказати правду? Але поки роздумую, Павло піднімається і мовчки виходить у коридор. Одягнувшись, зупиняється біля дверей, і каже:

- Я подам до суду, щоб оскаржити батьківство.

- Ти, звичайно, можеш спробувати. Але, швидше за все, у тебе не вийде.

- Чому це?

Ось він – той вдалий момент, коли я можу нарешті зізнатися. Але Павло мене випереджає:

- Я це вирішу, – коротко кидає і йде.

Обкладинка та арти від AnSa (Тетяна Георгієва)