Знижка на Львівські загадки і кохання

Вітаю, найкращі в світі читачі!
Пропоную вашій увазі свою дебютну книгу "Щенборн", де можна погуляти вуличками Львова, розгадувати загадки і зробити вибір між коханням і грошима.

Сьогодні діє знижка на книгу, тому встигніть придбати за зниженою ціною.

Уривок

Я винаймала койко-місце у квартирі на вулиці Виговського. Цікаво, чи знав Іван Виговський про те, що залишить нам спадок зі своїм іменем? Я була вражена тим, що, коли приїхала у Львів на навчання, так легко знайшла житло. Щоправда, не очікувала, що за єдине односпальне ліжко та одну полицю у шафі я буду платити тисячу гривень на місяць. Багатоквартирна новобудова мені подобалась, але жити з трьома сусідками з кімнати, які приїхали сюди разом із села неподалік Львова, назву якого я не запам'ятала, не дуже мені хотілося. Вони постійно розмовляли між собою, а
на мене лише кидали усмішкуваті погляди.
Ранок вступив у свою каденцію і страхи минулої ночі розвіювалися, як і мої спогади про нічліг у сквері зі стисненою у долоні сережкою.
Картинка за вікном пасажирського транспорту була незмінною – поле, дерева, небо…
Поодинокі ліхтарі, які ще були ввімкнені після ночі, за чергою згасали та давали владу сильнішому світлу. Міжміський автобус заїжджав у різні маленькі міста і села, забираючи людей, які прямували на роботу до Львова. Притулившись до шибки, я розмірковувала, що сказати пані Галині – хазяйці двокімнатної квартири, у якої я винаймала свій куточок.
Ноги ступали по холодному тротуарі і, коли я дійшла до потрібної будівлі, то із задоволенням пірнула у під'їзд. Думка про те, що сьогодні ляжу спати в той час, коли три мої сусідки будуть в університеті, зігрівала мене і давала надію на відпочинок. У новенькому під'їзді був приємний запах затишку. Люди все виходили зі своїх квартир і поринали у соціальне життя. А я тим часом планувала віддати своє у царство снів. Відчинила двері і зайшла у світлий коридор із євроремонтом. Хазяйка була у своїй кімнаті, та, зачувши гуркіт, поспішила мені назустріч.
— Доброго ранку, пані Галино!
— Доброго, — коротко видала, вивчаючи мій зовнішній вигляд.
Я оглянула себе і лише зараз згадала, що мої нігті й джинси забруднені землею.
— Ми з дівчатами до дванадцятої не спали – чекали тебе. Чому ти не
відповідала? — з нотками люті в голосі запитала хазяйка.
— У мене був розряджений телефон, — мовила з провиною, — вибачте.
Пані Галина розвернулася і пішла до себе в кімнату. А я серйозно подумала, що варто знайти інше житло.
Узагалі-то, це помешкання мало всі вигоди, необхідні студенту, але з хазяйкою і дівчатами я себе тут відчувала зайвою. Проживши з ними тільки місяць, зрозуміла, що стаю більш закритою і боюся сказати щось не те.
Відчинивши двері, я якраз натрапила на співмешканок, які вже одягалися на навчання.
Вони лише байдужо на мене глянули і продовжили розмовляти про щось своє.
Моє ліжко було зліва у кінці кімнати. Наблизившись туди, я нагнулась і вийняла з-під нього велику дорожню сумку. Там були деякі мої речі та головне – зарядка від телефона, який минулої ночі невчасно розрядився.
Коли включила мобільний, мені почали приходити повідомлення про пропущені дзвінки від хазяйки, дівчат і… мами. “Невже вони їй телефонували?”
Серце покотилося вниз. Я не знала, що казати мамі, тому відклала нашу розмову.
Взявши рушник, мило, зубну щітку і спальний костюм, я попрямувала до вбирадьні. Зняла брудний одяг і залізла у ванну. Як ввімкнула душ, все-таки відчула себе краще, і мої думки про сережку почали повертати мене до тями. Я повинна дізнатися, чи це справді вона. З іншого боку, червоний рубін міг і відколотися. А що, якщо сережка не працює без рубіна?
Я почула, коли дівчата грюкнули дверима. “Нарешті зможу виспатися”.
Але спершу вийняла з рюкзака металеву прикрасу. Зараз я впевнена, що це саме та сережка, яка мені потрібна. Я приклала її до вуха і глянула в дзеркало, яке стояло на єдиному столі у кімнаті. Сережка була великою і навіть моє темне волосся середньої довжини не змогло приховати її. Я поклала оздобу під подушку і, врешті, закуталася у теплу ковдру. Лише в моменти холоду, страху і недосипання розумієш цінність буденних речей.
Попри бажання проспати цілий день, я прокинулася через шум, який наповнював кімнату. Дівчата, які повернулися з університету, не звертали уваги на стомлену, сплячу сусідку.
— Ти чула, в нашому універі завівся багатий мажорчик?
— На якому курсі?
— Четвертому, він перевівся з Києва.
— Чого ти зразу думаєш, що він – мажорчик? — під'єднався третій голос.
— Він сьогодні всій своїй групі оплатив таксі, щоб їх порозвозило по домівках, — сміється, — оце видав!


Читати далі