Наступний робочий день розпочався з несподіванки. Щойно Ася зайшла в кабінет, помітила на своєму столі прекрасну вишневу троянду. Викладачка так і завмерла з ключами в руках на порозі. Спершу їй здалося, що це зробив Жайворонок. Ну а в кого ж іще могли бути ключі та ... гм... мотиви?

Однак коли за спиною заговорив Петро, підозри розвіялися:

– Ого. Це тобі залишили? Чи Едуардівні?

Станіславі не хотілося відповідати. В голосі колеги були нотки неприязні, це неабияк дратувало. Він взагалі її дратував. Особливо з тих пір, як з'явився Андрій.

Андрій. Це його рук справа. Їй навіть не хотілося знати, яким чином студент зміг це провернути.

– Доброго ранку! – вирішила не відповідати на запитання та нарешті сіла за свій стіл, не зводячи очей з троянди.

Квітка була такою ніжною та свіжою, що викликала дивний трепіт в грудях. Ася взяла її обережно та, піднісши до обличчя, вдихнула аромат.

– Від кого вона? – знову втрутився Жайворонок.

– Поняття не маю, – збрехала Ася, погладжуючи оксамитові пелюстки кінчиками пальців. Навдивовижу колір квітки збігався з кольором її манікюру.

Більше Петро Васильович дурних запитань не ставив, проте незадоволено зиркав, коли викладачка діставала з шафи кришталеву вазу, обрізала корінчик та ставила троянду у воду.