Вітання усім, хто читає блог! Новий розділ "Нестримного серця" уже на сайті. 

Ася згадує свої шкільні роки, Андрій розуміє, що запав на викладачку.

Уривочок:

Швидко переглянувши стрічку нових публікацій, хотіла заховати телефон до сумочки та сходити до бібліотеки, проте несподівано прийшло повідомлення про запит на підписку. На маленькому чорно-білому зображенні лише могла зрозуміти, що то хлопець. Нік взагалі здавався хаотичним набором букв та цифр. Коли Ася відкрила сторінку користувача й поглянула на фото, одразу впізнала на них Карпенка. Світлини були гарними, професійними, ну або зроблені хорошою камерою. Їй сподобалося. Не втримавшись, дівчина стала роздивлятися кожне фото, читати описання, коментарі. А писали Андрієві багато, особливо дівчата. І він їм обов'язково відповідав.

Все-таки студент був симпатичним. Темно-сірі райдужки привертали увагу. Ася раптом зрозуміла, зізналася собі, що їй хочеться знову побачити ті очі.

Заблокувавши телефон, вона поклала його до сумочки та наказала собі не вигадувати мрій, адже від їх нездійсненності потім добряче болить. Ася повернулася до вікна. З висоти четвертого поверху вона спостерігала за поодинокими студентами, які йшли університетським подвір'ям. Підперши долонею підборіддя, стала згадувати останні роки в школі. Тоді вона теж мріяла про одного хлопця, який вчився у паралельному класі. Але нічого між ними так і не було, хоча дівчина й зізналася йому в коханні...

Почати читати можна тут.