Доброго ранку!
Вирішила зробити для своїх читачів подарунок і вже сьогодні поза графіком опублікую аж два розділи. Вікторія в точці неповернення!
А також згодом очікуйте розділи від імені психолога Артема Миколайовича.

Тож запрошую вже на новий розділ!



Уривок

— Що такі гарнюні дівчатка п'ють, та й без чоловіка? — питає один з них.
Я повільно звожуся на ноги, але ті погано мене тримають, тому пляшка випадає з рук.
— Воу, воу, воу, — підхоплює мене чорнявий хлопець, маленького зросту у костюмі Адідас.
— Не торкайтесь мене, — шиплю вириваючи його руки зі своєї талії.
— Ой, йой йой, та не потрібно корчити з себе неприступну.
— Ти не в тому положенні, — підхоплює інший і вони заливаються сміхом.
Повільно нагинаюся і підіймаю пляшку. Схиляю голівку на бік.
— Дуже довго я була «не в тому положенні». Роками я жила в токсичній клітці, де мені довбали мізки.
Чоловіки застили. Дивилися на мене, як на обкурену.
— Знаєте, моя свекруха – справжнє пекло. З одного боку терпіти мене не може, з іншого не дозволяє нам з чоловіком переїхати. Хіба то життя? — питаю і дивлюся прямо в їх п’яні очі.
— Походу, пані долити потрібно, — каже той, що малого зросту і протягує мені свій Бермікс.

 

Продовжити читати