Привіт, любі. 

Від сьогодні мою книгу "До біса моду!" можна придбати за привабливою ціною 42 грн.

Це друга частина дилогії про Мішель та Андрія.

Анотація:

Всі карти розкриті, та й гра завершена. Або ні?
Минув вже майже рік з того моменту, коли Андрій востаннє бачився з друзями, але загадкова Мішель не полишає його думок. Дівчина, котра залишилася байдужою до його чарів, і єдина, хто змусив ставитися до себе серйозно. Дольський хоче отримати відповіді на численні питання, але в подруги немає бажання давати їх.
То що ж принесе нова зустріч? Ненависть, дружбу чи любов? Це покаже лише час.
 

Тепер трохи спойлерів про сьогоднішнє оновлення)

Годинник показував вже майже шосту, а, отже, треба було поспішати. Як і домовлялися, Дольський завіз Мішель на навчання, а потім ще й забрав її. Звісно, дівчина дуже здивувалася, коли він попросив ще трохи побути з ним, але не просто так, а переодягнутися в сукню. Пожартував, що скучив за її стрункими ніжками, але, звісно ж, подруга не повірила. Втім, сперечатися не стала й пішла додому перевдягатися. Тим часом Андрій заїхав до найближчої крамниці й купив усіляких смаколиків.

Поки руки були зайняті справами, в голові роїлися сотні думок і запитань. Він вже й забув, як це – знаходитися поруч з Мішею. Так зосередився на тому, що може відбуватися всередині неї, що реакція власного тіла приголомшила. Та й не лише в тілі справа.

Побачивши її зранку зрозумів, що з дівчиною дійсно щось коїться, і ці зміни не роблять її щасливішою. Вона неначе й хотіла бути з ним, сміятися, поїхати кудись чи просто жартувати, але подумки зважувала кожен рух, слово чи навіть погляд. Не одна година знадобилася, щоб змусити її розслабитися. Саме так – змусити. Складалося враження, що він боровся з чимось у її голові, що забороняло Міші бути самою собою. Подальші слова й зізнання лише підтвердили це.

«Якщо це вплив того покидька – я вб’ю його», - єдине що подумав, почувши повні болі слова подруги про те, що вона ні на що не здатна в паркурі. Це ж що треба робити, щоб вона повірила у таку нісенітницю?! Тепер рішення розкрити друзям правду про Мішель, здавалося ще правильнішим та доречнішим.

Напевно, варто було б затриматися, але сьогодні чітко усвідомив – не можна. Якби не хотів, і не вмовляв себе – не можна. Якщо залишиться ще хоч на тиждень – втратить Мішель назавжди.

Смішно, як же, хай йому грець, смішно! Аж зуби зводить від цього.

З тієї миті, як вперше зустрів Мішу, вона міцно засіла у його голові та серці. Спочатку бачив у ній брата й підпустив ближче, бо вже сприймав, як рідну людину, але з часом це відчуття не зникло, а тільки посилилося. Змінилося лише одне – його ставлення до неї. Та й не могло не змінитися, зважаючи на безліч обставин. Вона стала однією з небагатьох, кого цінував, до кого прислухався, та за кого готовий був порвати будь-кого. Тоді, у квартирі, коли побачив з нею свого батька, ледь не прибив чоловіка.

Усе те, що приймав за піклування про молодшого друга, потім – за приємне спілкування з подругою, тепер змінилося. Непомітно Мішель стала для нього більш ніж другом чи просто близькою людиною. Але разом з усвідомленням цього прийшло й розуміння – якщо не хоче втратити – мусить тримати дистанцію.