Прогулянка Провансом...

ПРИВІТ, МОЇ ЛЮБІ!!!
"ФРАНЦУЗЬКИЙ АКЦЕНТ"

КНИГА ЗАРАЗ БЕЗКОШТОВНА!!!

Книга, яка полонить, подарує тепло та неймовірну кількість гарних емоцій!!!

Уривок:
    «— Сподобалось?
   — Вино?
   — Я?
   — Тео… Тео… — Я посміхнулась, але моє хвилювання біля нього зашкалювало.
   — Так, я про вино.
   — Дуже. Це щось нереальне. Це ти його зробив? — До мене дійшло.
   Тео похитав головою.
   — Так, я.
   — О, це неймовірно! Я наче смакувала поцілунком,… смачно… Неймовірно смачно.
   — Гарне порівняння.
   Я зніяковіла.
   — Я так зрозуміла, ти мене здивуєш не раз. — Посміхнувшись, я запитала: — Усе це ти, теж сам приготував?
   — Так. — На щоці Тео знову з’явилась ямочка. — Тебе приємно дивувати. Твоя реакція, - це моя нагорода.
   — Я знову червонію. Напевно, за все своє життя я стільки не червоніла, як за останні кілька годин.
   — Тобі це пасує. — Він посміхнувся і промовив. — Ось це, «Le Tian Provençal», сподіваюсь тобі сподобається.
   — Я в цьому впевнена. — Подивившись на стіл, я посміхнулась тому факту, що це все зробив чоловік. На невеличкому столику, можна було побачити: Le Tian Provençal; в корзинці шматочки багету та круасанів; на дощечці сир, інжир, мед та шматочки в’яленого м’яса, а ще кувшин з соком та звичайно вино. — Все наче з журналу.
   Тео посміхнувся моєму зауваженню.
   — Приємно, що догодив. Bon appétit.
   — Bon appétit.
   Розпочавши вечерю, ми смакували надзвичайною їжею, вином та спілкувались про те, як мене зманила Беатріс на віллу, та про те, куди ми завтра спершу відправимся. Вирішено було, що завтра ми підемо у місто та прогуляємося виноградником.
   Вечір підкрався непомітно і я відчула солодку втому.
   — Втомилась?
   — Трішки, але так не хочеться йти. — Чесно зізналась я. — Мені давно не було так спокійно.
   В очах Тео заблищали вогники.
   — Радий це чути, chérie. Таких вечорів та днів буде багато, обіцяю.
   — Дякую, Тео, за гостинність і за те, що я почуваюсь тут так добре. — Мені хотілося йому це сказати і ще дещо.
   Я встала зі стільця і набрала повні легені Прованського літнього вечора. Тео спостерігав за мною так невимушено, з теплом в очах та загадковою посмішкою на губах, які мені так кортіло спробувати на смак.
   Він теж встав, і підійшовши до мене, нахилився і поцілував мене у щічки.
   —  Bonne nuit, Laurent. 
   — Bonne nuit, Theo. — Посміхнувшись, я промовила. — Я допоможу тобі. — Нахилившись до столу за брудним посудом, я відчула руки Тео на собі.
   — Ні. Йди спати, я сам все зроблю. У тебе був насичений день.
   — У мене дві руки. І ще сьогодні вранці, я була жінкою. Щось змінилось? — Я нагадала йому про його слова, які він мені говорив коли ніс мої валізи.
   Він розсміявся і його сміх розлився моїм тілом. Його руки і досі були на моїй талії і мені хотілося, щоб це було якомога довше.
   — Добре, добре. Merci, chérie».


ЗАПРОШУЮ ПІДПИСАТИСЬ НА АВТОРА, ЩОБ НЕ ПРОГАВИТИ НОВИНКИ, ЗНИЖКИ ТА ОНОВЛЕННЯ. (це безкоштовно)

СТЕЖИТИ ЗА СТОРІНКОЮ АВТОРА.

Моя сторінка в ІНСТАГРАМ
https://www.instagram.com/kharlamova_anna_writer/

Моя група в ФЕЙСБУК
https://www.facebook.com/groups/886174201911325