Чи зі всіх ситуацій існує вихід? 
Вікторія зустріла свою давню подругу, але чи це щось змінить? 
Продовження вже на сайті



Уривок 
У кав’ярні гуділи люди.
Як же давно я нікуди не виходила, крім магазинів.
— Розповідай, — сказала Аня, всівшись перед мною за маленьким дерев’яним столиком.
— Про що? — видавила я щось на кшталт посмішки.
— Про себе Віко. Ми ж з тобою колись подругами були. Ти геть кудись пропала після випуску.
— Ти ж знаєш. Одруження.  
До нас підійшла молоденька офіціантка і Аня владно замовила нам кави з круасанами.
— Ой, пробач, — нарешті збагнула вона, — Ти ж п’єш каву?
Я ствердно замахала головою.
Насправді у мене не було звички ображатися на такі речі. Тим більше за своє подружнє життя я звикла, що за мене всі беруть відповідальність.
—  Ти ж у Рівному живеш?  — запитала, а за тим обробила руки антисептиком. 
— Так.
— Дивно. Місто ніби не велике, а ми з тобою ніколи не перетиналися.
Не хотілось розповідати про те, що я рідко кудись виходжу. За продуктами в Сільпо біля мого будинку – вже свято.
— Із наших з кимось спілкуєшся?
Я заперечно захитала головою.
Нам принесли каву з круасанами. Поглядаючи на свій смартфон я помітно нервувала. Свекруха мала звичку через будь яку дрібницю з Елею телефонувати мені, аби я скоріше пришла додому.
— Ну а сімейне життя як?
Відвівши погляд від екрана я перевела його на філіжанку кави. Чомусь в цю хвилину хотілося заплакати, але я мусіла тримати себе у руках.
— Все добре. Міша працює менеджером з продажів. Добре заробляє.
— Ммм, це добре. А ти?
— Я?
— Ти працюєш?
— Ні. В декреті.
— О! — вона мало не крикнула,  — Це ж чудово. Ти тепер мама! Я от напевно ніколи не наважусь.
— Чому?
— Та яка з мене мама?! Занадто люблю свою свободу.
— Я теж любила, — пробурмотіла.
Аня почула, бо зосередила на мені свій погляд.
— Віко, — мовила вона тихо,  — Ти нещасна?

Читати продовження

Підписуйтесь на автора та діліться враженнями у коментарях під книгою. 
Миру усім нам!