Будь-яка пісня, вірш, кінофільм, новела це звертання до досвіду чи фікція власного досвіду Задача творця довести цей досвід до кінцевого споживача, який хоче побачити рольову модель і порівняти це з власним досвідом.
Зрада коханої людини, надмірне залицяння, навіть, сексуальне та фізичне насильство. Усе це чийсь досвід. Досвід автора, як жертви згвалтування, дуже рідкісний. Це не проста задача розповідати про особисту вразливість. Будь-який автор знає це відчуття, коли переносиш власний невдалий досвід на персонажа. Це щось на зразок смузі з сорому та страху бути засудженим читачем. Хоча той навіть не усвідомлює, що це реальний досвід автора.
Не вірю, що особа європеоїдної раси може передати емоцію людини, що стикнулась з расизмом. Гетеросексуальні особи не можуть коректно описати стосунки гомосексуальних пар. Людина, що не пережила війну не може описати жах і страждання втрати рідних чи важкі поранення. Хто не відчував страху, ніколи його не опише.
Як сценарист, я вчився спостерігати за людьми, за манерою їхньої мови, підмічати зовсім непомітні рухи. Як людина торкається власного плеча, коли не зацікавлена в розмові, як ввічливо людина посміхається у відповідь на балакучу бабцю в черзі в супермаркеті. Усі ці речі є досвідом сценариста, це його основний інструмент в створенні історій.
Діалог з бабцею в супермаркеті може бути цікавою деталлю, досвідом кінцевого споживача, який скоріше за все переживав щось подібне. І в цьому діалогу не буде жодного сенсу, не буде інформаційного навантаження з розкриттям сюжету чи персонажа.
Я не перестану вважати, що насильство, жорстокість, війни, соціальна несправедливість та інші "бічі" суспільства мають залишитися на сторінках книжок, екранах кіно та ігрових місіях. Важко написати сцену у бомбосховищі, не побувавши там. Я можу лиш уявляти, як у Києві люди сидять на підлозі станції метро "Шулявка" і витріщаються на давно остогидлу фреску на протилежному від ескалатора кінці.
Якщо звернутися в історію, то можна знайти безліч історій про успіх якогось автора, але я наведу приклад Толкіна. Людина, яка писала ще до того, як придумали сторітеллінг. Історії про Середзем'я народились під час та після війни. "Володар перснів" це дуже темна історія. Можна скільки завгодно говорити, що Толкін геній і вигадав новий світ, однак будь-який автор, який написав більше ніж одне оповідання, розуміє, що "Володар перснів" про війну, яку пережив сам автор. І майстерність Толкіна в обгортці власних переживань у сеттингу фентезі. Проте "Володар перснів" вийшов пізніше, тому що війну потрібно було переварити емоційно. Саме тому "Хоббіт, або подорож туди і назад" вийшла раніше. Це дитяча казочка, в порівнянні з "ВП".
Тому я ділюся наступним висновком. Коли ЗСУ переможе, українську літературу заполонить страшний кошмар воєнних історій. Про кохання, про медсестер, про українського аса, про локальних героїв Конотопа, Сум, Чернігова. Біс з ним, і "циганам" з гопніками теж дістанеться. Перша ідея, котра прийде в голову майбутнім авторам про війну, може здатися геніальною. Проте це не так. "Несвідоме колективне" саме так і спрацює. Одна і та сама ідея прийде в голову одразу сотні різних авторів. Тому що ідея це завжди пережитий досвід, а він у нас тепер один на всіх. Потрібно буде вичекати, колеги. Не кидатися в дешевий хайп "Привида Києва" чи "Чорнобаївки". Виждіть і перетравіть емоції.
Дякую за увагу ;)
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОго скільки тут усього цікавого пропустила) добре, що людям є куди вимістити агресію, близьким дістанеться менше. Інколи це необхідно.
Щодо самої теми... В дечому згодна, в дечому категорично ні. На курсах нам казали, що література перестає бути такою, коли то посібник з психологічних травм, чи навіть настанова. І це мені сказали на твір, у якому герой робив висновки, але скоріше їх робив автор від його імені. Це вже не література. Після ниття і сумнівів у собі я все ж погодилася, бо так і є. Тому про написання творів на тему війни як пережитку власних емоцій і викладки їх під гаслом "Література" в дечому згодна. Але якщо сприймати ці твори, які ще не настоялися і не звільнилися від полону авторських почуттів, як дійсно терапію, допомогу звільнитися від пригнічення і болю, то ліпше хай люди пишуть і пишуть багато. Це справді допомагає. І це справді класно. Так можна бути поряд з тим, хто почуває те саме.
Наталія Косенко, Люблю секретики;))
Немаю жодного заперечення, не відчував - не опишеш. Коли я описував свій шлях з Маріуполя, то кожне слово відносило мене туди, ніби це сталося кілька хвилин тому.
Щодо вашого пророцтва, то вважаю так і буде - з'явиться багато літератури про війну, і в цьому немає нічого поганого. Може хоч тоді наша русофобія стане достатньою ;)
Віталій Партицький, Орки милосердні, вони пробачать тебе;))
А я тут шукала цей блог))) Прочитала про нього й не змогла втриматися) Здається, це вперше на цій платформі таке... не знаю, як правильніше назвати)))
Блог, звісно, цікавий і майже у всьому Ви маєте рацію) Але коментарі...))) Там значно цікавіше)))
Бодісон, І блог знову на першій сторінці :D Треба його повище підняти, може ше когось підпалить))))
На городі бузина, а в Києві дядька. Якщо все так погано з мистецтвознавством або історією літератури, то може знайдіть підручник логіки й читайте на ніч. Кажуть, так краще засвоюється.
Анатолій Хільченко, То вислів Стіва Джобса. Явно перевірено на практиці. Дякую за посилання.
Дівчата, у мене там книга вийшла, не хочете посваритися ше й там, шоб підняти активність на сторінці?))
Alesia, О, дуже дякую)) Приємно))
Невже Ви думаєте, що автори пишуть виключно те, що пережили на власному досвіді???
Ну, це залежить, напевне, від фантазії)))
Просто подумайте та пригадайте, яку кількість дивних технічних знахідок, історичних подій та див цивілізації передбачили письменники у своїх творах???
Впевнена, що автори НЕ кинуться писати про зазначені Вами теми та кумедні ситауції, залиште це комікам, блогерам та тіктокерам.
Не принижуйте наших авторів !!!
Вони справді талановиті та не заслуговують Ваших порад!!!
Слава Україні!!!
Alesia, Ні, я краще схудну, дякую!
Хтось тут вирішив попрацювати Арестовичем літературного фронту, та провалився)))
Українці переживають ВІЙНУ, і яка різниця, як і де вони будуть лікувати душі. Хочуть писати про це - та будь ласка, головне, щоб це допомогло.
І казати їм, що це "дешевий хайп" - плювок в лице.
Сподіваюсь, у вас все добре, і ви знаходитесь в безпеці, тому й пишете такі "поради".
***
І ще одне, про досвід. Я так розумію, психіатри не мають права лікувати психіатричні захворювання, яких самі не пережили? Чи що ви маєте на увазі?
На біса називати письменство творчістю, коли заганяєш себе в рамки "власного досвіду"? Щось я не пам'ятаю такої історії, де б письменники детективів чи бойовиків стріляли собі в ногу, щоб відчути, як то) Я не можу писати про згвалтування, поки мене не згвалтують? Серйозно? :D
Так, дуже було б цікаво познайомитися з вашими роботами, відчути досвід, якого мені ніколи не набути. Посилання можна?
Пи.си. Якщо запис блогу задумувався як "думки в голос", то чого не з авторського профілю?
Спустіться на земельку, будь ласка, бо пихатість Вашу з космосу видно.
Taylor Green, Почуйте ж мене))) Я не каазав, що хтось не має писати про згвалтування, якщо когось не згвалтують)) Писати можна про що завгодно і кому завгодно)))
Я пишу фентезі. Тому що справжнє життя нудне. Однак у мене все одно перосонажі мають характери справжніх людей, політичних діячів. Принаймні мені здається, що вони не пласкі))) Чи зможете ви це почитати тут? Я сподіваюсь, що зможу продати роботу видавництву. У іншому випадку розглядаю цей портал для публікації. Чого добру пропадати, га?))
Я сценарист. Вивчав драматургію кіно та телебачення. Однак трохи розчарувався в індустрії. Але писати я люблю. І художня література трохи важча за сценаристку, тому мої оповідання поганенькі. Вислуховувати від таких самих "письменників", що я погано пишу бажання мало)
Я висловив думки з основного профілю))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати