Любі мої читачі, я трохи зібрала себе до купи. Наскільки це взагалі можливо, коли таке діється в рідній країні, коли щохвилини переживаєш за своїх рідних, друзів, близьких, колег, які десь там, під обстрілами, без звісточки, без надії...

Зараз усім дуже непросто. І писати в таких умовах - надскладна задача, бо немає моральних сил, немає натхнення. Але я розумію, що фантазійний світ моїх персонажів - це той острівець безтурботності та неспарвжності, де зараз дуже хочеться опинитися й сховатися від жаху. І це не тільки для мене як письменниці, але й для вас, мої любі.

Тому я продовжую писати.

Нехай історія Яри з роману "ДАР для ЯРИ" чи історія Таші з "Та, що біжить уві сні" допоможуть вам відпочити від страшної реальності. Сни та фантазія - це єдине безпечне місце, що у нас лишилися. Хоча ні. Є ще дещо. Віра у майбутнє та надія. 

Давайте сподіватися на краще, вірити у перемогу та в наше світле мирне майбутнє.