Вд, день 6. Я повертаюся!

Слава Україні! См… ворогам!

У всіх нас у голові віднедавна посилився дивний календар. Через нього ми не пам'ятаємо яка зараз дата, який день тижня. Той календар-лічильник виводить на табло страшні написи: 1 день війни, 2 день війни… 14 день війни. І вся діяльність підпорядкована вимогам того календаря-лічильника. Проте час розірвати те порочне коло та ставати на ноги. Нещодавно прочитала у пості подруги, що кожен мусить максимально робити на тому місті де він зараз є, а не рватися на передову, де через свою низьку компетентність можна хіба заважати.

Тож нарешті і я змусила себе не лише в шосте зробити перестановку в погребі, куди мою сім'ю час від часу заганяє сирена повітряної тривоги, а й прибрати в будинку. Нам ще в ньому жити, як би ворог не старався нас звідси вигнати. Так моє прибирання дісталося комп'ютера і я наткнулася на вже написану статтю, яку не встигла опублікувати. Прочитавши її, згадала своє минуле (двотижневої давності) життя. В якому я сама себе відправила на курси письменницької майстерності, аби прокачати навик (відпустка довгоносика). Тож вирішила, що саме публікація тієї статті і буде першим кроком до повернення. Адже сидіти та боятися, милуючись своїми тремтячими руками, то те до чого нас прагне схилити ворог. А от продовжувати писати (прямий обов'язок української письменниці, це я про себе), то те, що стане ворогові поперек горла.

«Як писати і не лажати. Відпустка довгоносика, день 6.

І знову тримаю  у руках дещо інстаграмненьке й ніби для дітей (кожна сторінка проілюстрована). Але зовнішність оманлива! І ми це добре знаємо. Нагадую, у нас тут курси підвищення кваліфікації для письменників. І наразі я читаю… прочитала за один вечір книгу Крістофера Еджа «Як писати  і не лажати». Не те я така, не те книга, але я знову під враженням.

Спершу здалося, що книга страшенно схожа на «Пиши сильно». Звісно є чимало подібного. Наприклад, чітка структура за допомогою якої легко знайти відповідь на питання, що турбує саме зараз. Короткі, але дуже влучні висловлювання. Поради відомих та успішних закордонних письменників. В той же час в книзі «Як писати і не лажати» розкриті теми, яких не було у попередніх, досліджуваних нами книгах: «як написати фанфік, як писати для відеоігр, як писати для радіо, як написати сценарій для кіно, як писати TV сценарій, як написати п'єсу, як написати серію…»

Так, читаючи розділ «Як писати сценарій для кіно», я згадала, що користувалася методикою сценарію, коли писала свій роман «Тінь справедливості» (міське фентезі). У цієї книги була чітка структура з визначеною кількістю розділів та сцен. Для кожного розділу я відводила половинку аркуша А4 на якому було написано: «Розділ … Сцена… Персонажі, що беруть участь… Місце дії… Головна думка… Кінцевий результат…». І лише створивши для себе такий сценарій (зазвичай його пишу не я, а моє Натхнення), я сіла за рукопис. І тоді напис «Місце дії: вулиця де живе Ангеліна» перетворювався на кілька абзаців з описом будинків та людей, що вранці йдуть на роботу. З одного боку ти ніби саму себе обмежуєш, але з іншого боку – чітка структура рятує в моменти творчої кризи (страху білого аркуша немає, бо аркуш уже заповнений реченнями, треба лише їх розширити новими словами).

З цієї книги я для себе взяла вправу, що буде надзвичайно корисною на початку написання вашої історії. Вправа «списки слів». Подумайте, які слова асоціюються у вас з вашою історією і напишіть їх на чистому аркуші паперу. І коли ви закінчите, то, можливо, дізнаєтеся, що ваша історія ніяк не поміщається в рамки романтичного фентезі про драконів. Ну яка романтика, коли імператор драконів ходить з голим задом у людскій подобі посеред площі під оплески дітлахів. Краще б він випадково впустив рушник перед головною героїнею. Так це все можна побачити, дивлячись на список слів-асоціацій.

«Як писати і не лажати» – це чудова настільна книга, до якої корисно звертатися на різних етапах написання власної історії.»

З Україною в серці.

Статті про решту днів відпустки довгоносика читайте у моїх блогах.

Мої книги безплатно для вас можна читати тут.