Матриця?...

Відʼєднана від свого телевізора вона, схоже, відчувала термінову потребу всосати з навколишнього середовища хоч якусь іншу інформацію. Навіть секунда без інформаційного шуму здавалась їй тортурою.

Чомусь це нагадало мені старий фільм «Матриця».  Я б його до речі і не подивився, якби наприкінці минулого року не вийшла четверта частина. А так жанри, які я люблю і все таке, але аж четвертий фільм франшизи. Я не любив дивитись не з першого фільму, тож вирішив переглянути всю серію з самого початку.

І чесно кажучи, був вражений.

Люди зараз реально жили в чомусь подібному. Все робили на автоматі. Прокидаєшся, чистиш зуби, приводиш себе в порядок, йдеш на роботу, працюєш, повертаєшся, дивишся телевізор, лягаєш — найрозповсюдженіший сценарій. Точно ніби запрограмовані, ніби живуть за сценарієм.

— Відповідай, коли я до тебе звертаюсь! — своїм голосом вона вивела мене з роздумів.

— Батько коли прийде? — відповів я питанням на питання.

— Твій батько працює з ранку до ночі, ти ж знаєш! — аж обурилась вона.

— Я просто навів приклад нетактовного питання, — я знизав плечима.

Авжеж, знав, що їй буде неприємно чути таке питання. Офіційно батько працював з девʼятої до шостої, але рідко коли приїжджав раніше девʼятої-початку десятої. А десь раз на тиждень і взагалі залишався на чиєсь «день народження».

Думаю, мати підозрювала, що в нього є коханка. Чесно кажучи, я теж думав, що саме так воно і є.

— Я —твоя мати, і маю право знати! — нарешті вона знайшла, що сказати. Давно я не бачив її такою енергійною. Аж з дивану зіскочила. Дивилась на мене обурено. — І нагадую, я не очікувала гостів, тут неприбрано!

— У тебе завжди неприбрано, — я знизав плечима. — Та й це неважливо, ми будемо в моїй кімнаті.

— Як ти з матірʼю розмовляєш?! — вона раптом підійшла прямо до мене, подивилась в очі.

Нехай я не був спортсменом чи щось подібне, однак все одно вже давно був вищий за неї. Хотіла налякати мене «грозним» виглядом? На ці її потуги я тільки посміхнувся.

Насправді, після такого довгого періоду апатії бачити на її обличчі емоції, нехай навіть і такі, було доволі приємно.

Зрозумівши, що вся моя реакція звелась до посмішки, вона схрестила руки на грудях і продовжила спопеляти мене поглядом. Не знаю, чого саме вона очікувала.

— Я поставила питання! — нареешті видала вона.

— Розмовляю так само, як і матір розмовляє зі мною, — спокійно відповів я і додав. — коли взагалі розмовляє, — подивився їй в очі. — Якби цікавилась чимось, окрім серіалів і телепередач, то можливо все було б інакше.

Побачив, як їй на очі навертаються сльози. Саме в цей момент квартирою рознісся противний і гучний дверний дзвоник.

— Катька прийшла, ми будемо в моїй кімнаті, — сказав я і пішов зустрічати подругу.

Цитата з новенького розділу, який буде о 00.00

Читати твір з самого початку можна тут!