Привіт моїм найкращим у світі читачам) маю вас повідомити, що чергова глава улюблених " Стосунків напрокат" переноситься на завтрашній вечір, оскільки вона дуже емоційно важка. Я разом з героями переживаю їх емоції, тому хочу якнайкраще відкрити для вас їхні світи) знаю, що ви мене зрозумієте) люблю вас і безмежно поважаю) 

А зараз маленький промик для заохочення) бережіть  себе)

За величезною вітриною на протилежному боці вулиці, захищений від холоду та морозяного вітру сидів Роман тримаючи за руки Мілу. Не потрібно було ані бінокля, ані окулярів аби зрозуміти, що вони дуже мило спілкуються. Всі емоції, всі почуття наче атрофувалися, замерзли чи вийшли із терміну дії. Витягнувши смартфон, пальцями, яких практично не відчувала я набрала його номер і  спостерігала за невмілою грою головного режисера наших «стосунків напрокат». Гаджет на столику ожив, засвітився і він підняв його уважно вглядаючись в екран, наче підбираючи  код доступу чи слова правдивої брехні.

• Так. – відповів студеним голосом  і я ледве встояла на ногах, що раптом відмовлялися мене тримати.

Не відійшов, навіть не піднявся, просто продовжуючи гріти у своїй долоні її руку і дивлячись чужі очі підняв слухавку.

• Ти де?

Сама здивувалася наскільки рівно і невимушено звучали мої слова.

• Вибач, але я не прийду в офіс. Попрацюємо дома. У мене важлива зустріч.

Навіть не запнувся, не закашлявся, не захлинувся власною брехнею.

• Зрозуміло. Новий клієнт? – я навіть не зрозуміла в яку мить по щоках потекли сльози.
• Скоріше старий. – опустив голову і потер чоло. А мені світ ставав все темнішим...
• Вдалих... – проковтнула гірку зраду, - Перемовин. Сподіваюся все складеться так, як ти хочеш.
• І я дуже на це сподіваюся. – він наче став радіснішим чим ще раз провів по моєму серці розпеченим лезом.