Втрачене повернуто!)))) І анонс...

Привіт, дорогесенькі читачі!

З величезною радістю оголошую, що книгу "Повернути втрачене", вона ж "Втрачене кохання" завершено! Для мене це дуже радісна подія)))

Запрошую до прочитання своєї найтаємничішої, найбільш вдалої з точки зору професійної майстерності книги! Повний текст вже доступний читачам!

Я справді вважаю цю свою роботу найсильнішою, оскільки в жодній попередній книзі не було стільки таємниць і стільки неочікуваних поворотів сюжету. Буду дуже щаслива, якщо ви завітаєте і самі в цьому переконаєтеся!

Читати книгу "Повернути втрачене"

Коли вона мене цілувала, я ризикував схопити тахікардію. Здавалося, серце вистрибне з цього тлінного тіла і полетить в райські сади. Я вглядався в її прекрасні риси обличчя, торкався її шовковистого тіла, ризикуючи загубити себе. Та втім, я й так давно втратив себе від любові до неї.

Невже я справді зміг забути, яка вона? Смак її вуст, блиск її очей, її ніжність, турботу, ласку... Все, що відбувалося зараз, було зі мною, мов уперше. Ніби я й не жив дотепер, ніби й не бачив її до тієї аварії. Я завжди втрачав від неї голову. З першої миті нашого знайомства. Кохав... Так кохав, як ніколи й нікого.

Але ж тепер все так складно. І я не міг собі дозволити просто розслабитися з нею, жити й насолоджуватися. Нізащо не міг...

Перед очима промайнув той страшний день. Біла тойота з'явилася, мов нізвідки. Вона вилетіла з-за рогу на шаленій швидкості. Я не встигнув зреагувати, не встигнув нічого зробити. Темрява накрила мене... А коли опритомнів, мій брат... Ні, він ще був живим... Останні слова, що він сказав мені, перш ніж полинути до Всевишнього, ніколи не зможу забути.

Це страшне відчуття абсолютної безпорадності! Коли ще мить тому рідна людина була живою, а зараз її очі вже пусті, скляні... неживі... В ту мить мені здалося, я також помер. Полинув у безодню з ним... Однак, минали секунди, хвилини, а темрява не забирала мене. Чому? Чому вижив саме я? Чому біль втрати з'їдатиме мене? Я б надав перевагу спокійно заснути, аніж жити з цим нестерпним горем.

Ми разом прийшли на цей світ. Разом могли б і піти... Але за дивним поворотом обставин я вижив. Як? Не знаю... Але було таке відчуття, що він своїм останнім подихом повернув мене, прийняв весь удар на себе. Обрав смерть, аби сонце світило для мене... І від цього ще гірше... А ще страшніше усвідомлювати, що за кермом був саме я. Я не врятував нас. Але я, на відміну від нього, вижив. Не справедливо.

Обличчя рятувальників, дні в лікарні, допити поліції... Все промайнуло, мов у тумані. Спершу я погано розумів, що відбувалося. І, звісно ж, не забажав бути присутнім на цьому похороні. Я просто не зміг би... Не витримав би, розуміючи, що на його місці мав бути я.

Іронія долі... Хіба зможу тепер жити, знаючи всю правду про той день? Пам'ятаючи нашу останню розмову...

Тепер ще трошки інформації, чого ж чекати далі!

До кінця зими буде викладатися книга "Наперекір дружбі" - вона безкоштовна й написана в співавторстві з Владою Холод. Навесні до свята 8 Березня на нас очікує таємнича новинка))))

Спробуйте вгадати її жанр і головних героїв просто так, без жодної підказки. Хто скаже найточніше - отримає від мене смачний гостинець. 

З повагою ваша Юліанна!))))