Дещо про сімейне життя аристократів

  Пишучи свою нову книгу, де головний герой дворянин, я наштовхнувся на специфіку їх сімейного життя. Сімейне життя аристократії, формувалося точнісінько по рядках старої пiснi : "Все могут короли, все могут короли. Но жениться по любви не может ни один король". 
 Пару формували виключно в  інтересах батьків. В кращому випадку їм давали познайомитися, якось поспілкуватися. При цьому особисті зустрічі, виключно в присутностi третіх осіб, зазвичай рідні з тієї чи іншої сторони. 
 Але був розповсюджений і такий варіант - сина / дочку викликав до себе батько, і ставив перед фактом "Такого то числа , з такою то /таким то, твоє весілля", при тому що часто виривалося в відповідь "А це взагалі хто ?". Не рідко пари, знайомилися безпосереднє перед весіллям. 
  Церемонія вінчання пройшла, чоловік з дружиною вступали в законний шлюб перед Богом і людьми. Виїжджали в родовий маєток по чоловічій лінії, який  не рідко собою представляв розсипаючися, споруду, прадавніх часів побудови, де без будь-якого супротиву вітер гуляв з щілин в стінах. 
 Найголовнішим завданням новоспеченої сім'ї - народити сина спадкоємця. Причому саме сина. Якщо народжувалася дочка, то вона , як би це не цинічно зараз не звучало, сприймалася як "товар на видані". Всі думки були лише про одне - коли виросте , на якого б чоловіка її  спихнути. 
  Опинившись під одним дахом, часто-густо фактично незнайомим людям,  хоч-не-хоч, а доводилося якось жити разом. I тут могло бути декілька сценаріїв подальшого розвитку подій: 
- Через спілкування, облаштування спільного дому, зачаття і  виховання дитини, зароджувалося "світле, вічне, добре";
- Не зважаючи на спільне прожиття, і на народження дитини, іскра між подружжям так і не пройшла. Але це не заважало подружжю бути гарними друзями, сім'єю бути більше номінально, про людське око. 
- I третій, найтрагічніший варіант - ні любови, ні дружби між парою не виникало, а навіть навпаки. Необхідність ділити своє життя зі сторонньою людиною, терпіти присутність поруч з собою чужої людини, створювали почву для інших почуттів. В такому випадку, подружжя починало ненавидіти один одного. На такий випадок був розроблений цілий алгоритм дій.  
 Перший період життя, йшов від весілля, до народження дитини. В цей час подружжя жили разом, під постійним натиском батьків з обох сторін "Коли вже спадкоємець буде". 
 Другий період наставав після народження дитини, і до шкільного віку. Тоді вважалося що дружина з чоловіком виконали свій основний обов'язок - дали початок спільній династії в виглядi сина - і увага до них з боку батьків зменшувалася. В цей період, якщо все-таки не вдавалося ужитися, або хоча б якусь спільну мову знайти, вони переселялися в різні кімнати. 
 В той час, було безліч можливостей не бачити ненависного супутника життя. Нікого не дивувало, якщо  аристократ всі вiльнi вечора проводить в клубах, скачках, або ж, більш сучасний варіант, який і тоді існував, завалює себе роботою аби не йти до дому. В той же час , якщо жінка, проводить весь час в товариствах допомоги нужденним  ( аналог сучасних благодійних фондів ) , відвідує або влаштовує світські заходи, в компанії жінок свого кола. Але найцікавіше наставало з досягненням дитини шкільного віку.  
 В середньому в десять років ( плюс мінус рік два, в залежності від країни в якій проживала "сім'я") дитину віддавали на навчання. I  в цей час , в матері різко погiршувалося здоров'я.  Виявлялося, не рідко на здивування  її  лікаря, що жінці ну ніяк не підходить клімат рідної країни. Чоловік не міг все кинути, і поїхати з жінкою до якоїсь дальньої родички на берег моря, чи в гірську місцину. Тоді дружина, обов'язково в супроводі когось з родичів або компаньйонок, виїжджала на нове місце проживання. 
"Щаслива родина" об'єднувалася на певних святах, урочистих датах, коли з дружиною було необхідно прийти, ламаючи комедію" щаслива родина", якої ніколи не було. 

 Я сподіваюся вам був цікавий невеличкий екскурс, в не най огряднішу сторінку історії )))