- Ну, дивись, сонце, мені не важко, - його рука ковзнула по її талії й спритно вхопила дівочу долоню. Мішель не лишалося нічого іншого, як піти разом з ним, щоб не викликати ніяких підозр. Тільки-но вони відійшли на достатню відстань, як Дольський тихо промовив: - Цього разу тобі від мене не втекти, вовченя, - після чого відкрив перед нею двері автомобіля.

«Схоже, мене таки спіймали», - визнала дівчина. Поки Андрій обходив машину, дівчина не могла відмовити собі у задоволенні та подивилася на одногрупників. Ті потішили її – їхні щелепи валялися десь під ногами вже тоді, коли хтось таки вирішив захистити її. Але коли цей «хтось» виявився ще й власником крутої тачки, вони взагалі оніміли.

- Що ти тут робиш? – запитала дівчина, хоча у мотивах навіть і не сумнівалася.

- Мішо, те, що ти майстерно зіграла дурепу, не означає, що я сумніваюся у твоїх розумових здібностях. Сама ж знаєш, що я слідкував за тобою.

- Дольський, тобі не здається, що ти поступово перетворюєшся на маніяка? Взагалі-то переслідування людей карається законом, - нагадала вона.

- А, отже, ось як? А де ж «Дякую, мій спасителю, за те, що врятував мене від знущань цих ідіотів»? – завив не своїм голосом Андрій. Напевно, це вона так мала б, на його думку, радіти його появі. Натомість Мішель розсміялася й вигнула брову:

- Ну ти ж не настільки наївний!

- Що, навіть на звичайне «дякую» не заслужив? – хмикнув хлопець.

- На це заслужив, - погодилася Мішель. – Дякую, що заступився. Хоча, не впевнена, що вони тепер мене просто не переведуть у ранг елітних ескортниць.

- Що з них взяти – мізки або є, або немає, - знизав плечима.

- Я так розумію, ти не з тих лицарів, що нехтують платою за порятунок? – без особливих сподівань поцікавилася Міша.

- Звісно ж ні! Тим паче я не для того за тобою ганявся, щоб відпускати.