– Ваш син повернувся, пані... – звернувся Дем'ян до жінки, яка стояла спиною до входу, заклавши руки назад. Охоронцеві здалося, що її плечі з полегшенням опустилися. – Сам.

– Приведіть його, – наказала суворим грубим голосом, не обертаючись.

Дем'ян кивнув та вийшов. Жінка обернулася, витерла сльози, глибоко вдихнула та сіла за стіл. Страх втрати відступав, в голові прояснилося. Тепер залишилося покарати неслухняного хлопця й вбити в його молоду нерозумну голову, що йому ще рано гратись в шпигуна, тиняючись лігвами Темних. Світла постукала пальцями по столу, згадуючи, що у віці Адама уже стала верховодою. Варто все-таки прийняти той факт, що її син ладен постояти за себе. Але ж не дозволяти йому тепер все! Так і не знайшовши правильного рішення, жінка помітила Адама.

– Пані! – кивнув хлопець, ставши перед нею. Як їй не подобалися ці офіційні звертання! Краще б він називав її мамою, як заведено у людей. Але субординація у Світлих знаходилася вище власних бажань.

– Адаме, ти розумієш, що твоя поведінка неприпустима? – намагалася сказати м'яко, проте вийшло, як завжди, строго та занадто грубо.

– Я знаю, що задумали Темні, – очі хлопця блиснули так, ніби він відчував перевагу над матір'ю. Жінка підвела брови та схилила голову. – Цього разу вони збираються поживитися хімічною отрутою, яку люди використовують для світла.

Очі жінки округлилися. Вона не знала до чого може призвести витік тих шкідливих речовин, проте здогадувалася. Звісно, Світлим ніякої шкоди не буде, але ж залишалися ще люди та тварини, яких вона зобов'язалася захищати, взявши на себе правління.

Жінка миттю розпорядилася, аби сповістили всіх. Вона збиралася бути присутньою особисто. Тільки спершу мусіла розібратися з Адамом. Хлопець мав занадто задоволений вигляд.

– Я хочу виходити до людей, – твердо сказав він. – Щодня.

Верховода Світлих дивилася на сина не моргаючи. Він здавався їй таким дорослим і водночас зовсім малим. Їй пригадалося, яким крихітним він був, коли вперше взяла його на руки. Таким беззахисним і кволим. А зараз перед нею стояв воїн, майбутній керівник Світлих, хоча й десятирічний.

– Аліє, – звернувся він до жінки на ім'я, чого не міг дозволити собі жоден її підлеглий, – я прекрасно розумію, яку Темні мають силу, що їхнє пристановисько небезпечно відвідувати, особливо наодинці. Проте хотів би більше дізнатися про людей. Я буду контактувати лише з людьми.

– Ніяких Темних?

– Ніяких Темних.

– Гаразд! – несподівано навіть для самої себе погодилася верховода. Світлим було заборонено контактувати з людьми без зайвої потреби, але жінка раптом подумала, що це допомогло б Адаму стати управителем ліпшим ніж всі його предки, в тому числі й сама Алія. – Тільки Дем'ян наглядатиме за тобою.

Хоча син верховоди й здавався дорослим, його очі по-дитячому блиснули радістю. Алія стримала теплу усмішку, а на серці стало легше. Вперше за багато років відчула, що прийняла правильне рішення.