Читати не можна спалити (поставте кому). Вд, д 5.

Дочитала! Висновок: буду перечитувати. І це я зараз не про книги-конспекти з письменницької майстерності, це я про книгу повну букв –  книгу Енн Ламотт «Пташка за пташкою». Певна, що через феєрверк емоцій, які викликає ця книга, я пропустила багато корисної інформації. А як інакше, адже там кожне слово на вагу золота. І сама біографія авторки, і її поради  в одну мить викликають бажання пожбурити книгу в камін, а в іншу оголосити новою Біблією. Читаєш: погоджуєшся, сперечаєшся, не віриш, сумніваєшся в собі, сумніваєшся в ній, біжиш почитати уривок донці (чоловік заздалегідь сховався в гаражі).

Буду перечитувати. Не заважаючи на те, що це процес повільний, оскільки повсякчас в голові з'являються чернетки по типу такої: «Сиджу читаю книгу Енн Ламотт і в мене складається враження, що мене добровільно-примусово загнали на чай до дивакуватої сусідки. Тої котру бачиш здаля щодня, повертаючись додому. Махаєш їй, бо прокричати привітання лінь. А вона махає у відповідь лапою свого сто п'ятого врятованого рудого кота. І от тепер між вами лише пів метра і тобі доводиться її слухати й стримуватися аби не пнути її шістдесят третього сірого кота, що нахабно дере тобі ногу.

Вона сидить навпроти і зі щирим виразом обличчя розповідає, що все можливо, варто лиш вірити. А тоді відпиває ковточок майже прозорого чаю без цукру з надщербленої чашки. А ти ж така сидиш уся молода та амбіційна, закинула ногу на ногу й качаєш на кінчиках пальців свій заледве нашкрябаний комерційний статус мережевого автора й думаєш: «Та, що ви тьотю знаєте про сучасне письменство? Ви свою книгу два роки писали та ще два роки вичитували. А нам молодим доводиться видавати по книзі кожні три місяці, поєднуючи все це з працею (зазвичай не улюбленою) за гроші.  Хоч щось спільне знайшла, бо що тоді, що тепер за кошти від літератури не надто порозкошуєш. Про геніїв ні слова, про тих, кого поцілувала удача теж. В мене он кіт в кутку насрав, піду приберу. Певна в геніїв у будинку такого сорому не трапляється»… От зараз піду і витру, що там виблював мій другий кіт, котрий сірий, взагалі це кішка (а що ви хотіли, звісно ми з бабусею Енн схожі, інакше чого б я поперлася до неї на чай), підберу свою самооцінку, що підло так поповзла ховатися під ламінат і як сяду, як напишу черговий «доморощений бестселер» яким моя бабуся похизується перед сестрою, у котрої онука не письменниця, зате вже двічі була заміжня, тож  я знову програю у боротьбі досягнень.»

А ще як вчепиться якась фраза з книги в голову, то лиш її і бачиш. Так я і досі ношуся з висловом (не знаю чи слова самої Енн Ламотт чи особливості перекладу) – «Не дай Боже мати власну думку, краще вже воші). І те, і інше зі мною траплялося. Якраз наприкінці молодшої школи ми з брат повернулися з уроків не лише з домашнім завданням, а й з вошами. І у випадку з братом проблему вирішили миттєво – поголили його під нуль. Благо тоді більшість хлопчаків ходили коротко стрижені, тож з нього ніхто не кепкував. А в мене на той час було довжелезне волосся і його намагалися врятувати. Мені натерли голову незрозумілим пекучим та смердючим чимось, обмотали  рушником і я так з пів дня ходила (може все було й не так критично, але ж дитячі враження є дитячі враження). А потім волосся довго мили. А тоді мама і бабуся в чотири руки і два гребінці вичісували гнид. Про власну думку можна сказати теж саме. Бо є місця і часи коли хлопчикові пробачать наявність власної думки, а дівчинці обов'язково спробують промити рот з милом.

Книга надзвичайно корисна. Вже встигала з неї запозичити особливості роботи з сюжетом та персонажами. Дійсно не варто перетворювати сюжет на металевий ящик де під трьома замками сидять головні герої. Краще аби сюжет був каркасом схожим на металевий сітчастий паркан. А персонажі то зерна, що ви їх кинули вздовж того паркану. Дайте їм час прорости і самостійно видертися на паркан, розростися й розквітнути. Пообіцяла собі більше часу приділяти персонажам, і не тягти їх мов віслюків на шнурку у потрібну мені сцену.

Говорити можна багато та краще самим прочитати, а потім перечитати. Успіхів всім нам на нелегкому письменницькому шляху.