Доброго вечора, друзі!

   Хочу вам дещо розповісти, дещо особисте.

   Я живу у багатоквартирному будинку у спальному районі великого міста, яке, таке враження, ніколи не спить. У моєму будинку 9 поверхів. Я живу на сьомому. У нас тут не дуже хороша шумоізоляція. Саме зараз, коли я пишу ці рядки, за стіною зовсім юна красива дівчинка грає на піаніно чарівну мелодію. В таку мить я вдячна невідомо кому за таку шумоізоляцію. Бо це просто прекрасно! (Але коли вона вивчала гами, все було геть не так райдужно.)

   Поки я писала попередній абзац, мелодія стихла й десь нагорі запрацював пилотяг.

    Я майже не бачу й не знаю людей, які живуть навколо мене. Але я їх добре чую. Впевнена, вони мене теж. 

   Я чую крики та зʼясування відносин; плач дітей (це саме тяжке); сміх; гучну музику; вечірки (давно не було); звуки тренувань; як хтось постійно відбиває мʼясо; а хтось ніяк не закінчить ремонт і т.п. Десь зовсім близько живе чоловік, який весь час сміється. О третій, четвертій ночі я інколи просинаюсь від його голосного сміху. Але це ліпше, ніж від дитячого крику чи плачу. Хай собі сміється на здоров'я!

    Ви запитаєте, навіщо я вам все це розповідаю?

   Відповідаю. Бо цієї суботи десь о цій порі я збираюся почати викладати свою нову книгу, яка називається “Клята”. Вона про голоси навколо нас — про що вони та навіщо; про загадкове; про справедливість та спокуту, про причину та наслідок, про справжню любов до ближнього. 

БОЖЕ, ДАЙ МЕНІ СИЛИ ПРОЖИТИ ТІ ДНІ, КОЛИ Я ВІДЧУВАЮ, ЩО БІЛЬШЕ НЕ МОЖУ

"Доладне плетиво людських доль (влучність пов’язань перевершує будь-яку ймовірність) перетворює багатьох із нас на жертву чи знаряддя покарання, а найчастіше й на те, й на те водночас. Однак іноді й на подарунок, на джерело радості самозвершення. Проте допоки нами шарпають відрухи, а відчай не дає змоги підвести голову, ми залишаємося в площинності несвободи. Між невиправним минулим і розпачливим майбутнім нам залишається тільки перехід до нового виміру буття, піднесення на новий рівень усвідомлення власної відповідальності, відмова від гордині (або самоприниження, більшого за гординю), прийняття з покорою такого стану речей і неймовірний дар каяття та прощення."

Леся Лисенко "Влада темряви"