Про студентські будні, іспити та дрібку містики))

Ви, мабуть, здогадалися, що мова йтиме про новий розділ мого роману, написаного в жанрі міського фентезі "Чародійки на півставки"

Запрошую всіх любителів молодіжної тематики з елементами містики до прочитання!

Книга безкоштовна, оновлення - п'ять разів на тиждень! 

***

— Обирайте білет, — Ігор Анатолійович дивився у вікно, відверто нудьгуючи. Мабуть, і Ярина так само позіхала би в кулак, якби їй довелося прослухати два десятки  студентів, котрі ( хтось бадьоро і енергійно, а хтось похнюплено і ледве чутно) розповідали різні нісенітниці, дуже приблизно схожі на те, що вони читали в підручниках та слухали на лекціях.

Але їй самій треба було щось розповідати і якось викручуватися. Адже вона й так дотягнула до того, що всі одногрупники так чи інакше "відстрілялися" і вже збиралися по домівках, а вона все тупцялася під аудиторією, намагаючись на ходу прочитати і запам'ятати відповіді на всі запитання. 

Та все ж не встигла, довелося заходити і тягнути білет. 

Сіла за стіл і намагалася зосередитись. Але щось увесь час заважало. Їй здавалося, що в голові лунає дивний шум, схожий на той звуковий ефект, який ми спостерігаємо, коли прикладаємо до вуха морську мушлю. Вона потрусила головою, притулила долоні до вух, затуляючи їх — та нічого не змінилося. Здавалося, шум тільки наростає, уже розділяючись на окремі звуки, немов хтось перешіптувався між собою.

Вона обережно озирнулася навколо. Біля столу викладача пітнів і червонів один із студентів —  видно, невдасі трапилося питання, у якому той "плавав". Усі інші зосереджено щось шкрябали на аркушах паперу чи перечитували вже написане. Не було схоже, щоб вони перемовлялися між собою. 

Виходить, це шепотіння лунало у неї в голові? Дівчина зовсім розгубилася. "Невже я з'їхала з глузду?" — була перша її думка. Але ж ніби божевільні не розуміють того, що з ними щось негаразд. Вони, навпаки, переконані, що якщо чують чиїсь голоси — то це ознака їхньої просвітленості і винятковості…

Тим часом шум у вухах вже почав нагадувати дзижчання бджіл у вулику. І з нього Ярина почала вирізняти окремі уривки фраз: "Теорія Фрейда…", "роль мови дуже велика ..", "народи Півночі…", "Дідько, я нічого не знаю…"

Вона закліпала очима, враз забувши про свій білет і про те, що потрібно готуватися до відповіді. Неймовірний здогад вразив Ярину і змусив серце голосно закалатати. "Я що, читаю їхні думки? Не може цього бути! Це якась фантастика!"

Вона заткнула вуха пальцями, але від цього нічого не змінилося. Потім відкрила, і вчасно, бо Ігор Анатолійович якраз звернувся до неї — видно, заінтригований її дивною поведінкою.

— Ярино, з вами все гаразд? — спитав він.  — Ви не захворіли? 

— Так… Тобто ні… — вона зовсім розгубилася, а потім все ж спромоглася взяти себе в руки. — Зі мною все добре, просто трохи голова запаморочилась.

— Не варто так хвилюватися, — сказав викладач. — Як будете готові відповідати, скажете. 

Вона кивнула і спробувала зосередитися на змісті свого білету. Але думки її одногрупників, які тепер звучали ще голосніше, заважали нормально мислити. Вона мимоволі намагалася виокремити з  суцільного хаосу одночасних внутрішніх монологів окремі голоси, проте сконцентруватися не виходило, і від цього в дівчини дійсно розболілася голова.

Як на голках, досиділа до тієї миті, коли останній студент піднявся зі стільця поблизу столу викладача, отримав свою залікову з оцінкою і попрямував до виходу.

Погляд Ігоря Анатолійовича звернувся до Ярини.

"О господи, чого вона так гальмує, "— пролунало в Ярининих вухах, і вона аж підскочила на місці від несподіванки та злякано витріщилася на викладача. А той продовжував гортати журнал, тоді підняв голову і вже вголос сказав:

— Прошу, підходьте сюди. Тягнути вже нікуди, що знаєте, те й розкажете.

Ярина підвелася, повільно збираючи зі столу екзаменаційний білет та аркуш паперу, де вона змогла написати від сили кілька слів. Ішла до викладацького столу, немов на Голгофу, сіла, опустивши голову і дивлячись у підлогу. 

— Ну, що там у вас? — Ігор Анатолійович підсунув до себе  її білет. — Різниця між поняттями "плем'я", "народність" та "нація"... Прошу, Ярино, яка ж між ними різниця? 

— Плем'я - стан етносу, характерний для первіснообщинного, додержавного ладу. Племені притаманні такі ознаки. По-перше, спільність території, ресурси якої належать тільки його членам. Межі території спеціально не позначалися, але були добре відомі і представникам самого племені і сусіднім племенам. Порушення їх каралося смертю… — Ярина  зупинилася, щоб набрати у груди більше повітря, і цієї ж миті почула у своїй голові: "А вона нічого так, гарненька…"

Ігор Анатолійович дивився на неї і підбадьорююче кивав. Його губи не ворушилися, отже він це лише подумав.

Ярина відчула, що червоніє. Хоча хвилину тому вона більш-менш знала відповідь на запитання, раптом усе ніби вивітрилися з голови. Вона, мало не плачучи, дивилася на викладача 

— Добре, я бачу, що ви знаєте, — швидко сказав той. — Переходимо до наступного питання.

— Народна кухня українців, — вона підбадьорилася. Це було легке питання, тим більше що якраз на цю тему вона готувала доповідь на одному з семінарів. Почала відповідати бадьоро і впевнено, але зрозуміла, що викладач зовсім її не слухає.

Він розмірковував про якусь Дарину, котру збирався запросити на побачення і прикидав, чи вистачить грошей для походу зі своєю пасією в ресторан.

"Дідько, зарплата тільки за три дні… А ще ж квіти купити. Не вкладуся в ліміт, сто відсотків. Позичити в когось? Може, вибрати не ресторан, а якусь бюджетну кав'ярню? "— його думки були так далеко від Ярини і її відповіді, що дівчині аж образливо стало. 

— У мене все, — сказала вона.

— Все? Ну добре. Ви чудово знали матеріал, даремно так хвилювалися.

Він поставив розмашистий підпис і простягнув їй заліковку. 

— Дякую, — Ярина піднялася з місця і попрямувала до виходу. Але вже стоячи в дверях, вона  не витримала і озирнулася. — Можу порадити кав'ярню "Мальва", дуже гарна і недорога. Якраз в українському автентичному стилі.

Ігор Анатолійович нерозуміюче дивився на неї. Він відкрив рота, потім закрив. Потер перенісся.

— Дякую за пораду.

"Я вже, мабуть, геть перевтомився. Невже говорив вголос? Ото дурко! Тепер весь універ про Дарину знатиме".

— Я нікому не скажу, — широко усміхнулася Ярина і зачинила за собою двері...

***

А також дарую знижку 25% на детективний роман "За стіною", де з героями відбуваються не менш дивні речі))

Приємного читання!