Марафон. Жанровий експеримент

Привіт усім! Мабуть, у мене синдром відмінниці, бо я настрочила цю оповідку мало не одразу після того, як отримала жанр. Навіть відшукала кілька зображень... І вклалася у 5 тис. знаків. Зазвичай, на всіх конкурсах доводиться вкорочувати текст. Старію, мабуть.

Постапокаліпсис. Він виявився для мене не зовсім новим. Я починала з фантастики про апокаліпсис, проте мій незакінчений роман досі лежить «у шухлядці». Сподіваюся, що колись повернусь до нього.

Отож, тримайте моє оповідання. Назви воно не має, на жаль. Бо нема часу мізкувати над цим. Сподіваюся, вам сподобається, як і моєму чоловіку:))) 
 

Дзюрчала вода, розносячи звук порожньою вулицею. Меріан подивилася на старий позеленілий бутель та прошепотіла:

– Благаю, швидше! Швидше...

За спиною почувся шурхіт. Перелякано озирнулася й стала вглядатися у будівлі, давним-давно обплетені зеленню. Серце гупало, судинами тік адреналін. Але вона мусіла це робити, щоб вижити.

У світі, де вона народилася, уже понад сто років люди борються за питну воду. Після того, як світ почав масово використовувати ядерну зброю, планета перетворилася на згарище. Багатії вирушили в космос, а ті, в кого не вистачило грошей, залишилися помирати на Землі. Більшість населення загинуло, проте дехто вижив. І через століття уже народилося четверте покоління тих, хто був змушений боротися за воду.

Люди жили невеликими сім'ями по декілька осіб, а вода була в них справжнісінькою валютою.

– Бу! – хтось несподівано поклав руку на плече Меріан. Вона зойкнула, підскочила та швидко повернулася. То був Роб і він теж крав питну воду в сім'ї Брендона Брукса.

– Дурень! – штовхнула вона хлопця у плече. – Енді от-от повернеться!

Енді був у Бруксів сторожовим псом і майже цілодобово сидів біля бочки з водою, відлучаючись лише в туалет, що знаходився за сусіднім хмародером. На світанку охоронець був відсутнім найдовше. Саме тоді всі й приходили аби вкрасти трохи води для своїх сімей.

Роб загримів бутлем, за що отримав ще одного штурхана від Меріан.

– Зловлять – нам не жити!

Дівчина анітрохи не лукавила. В їхньому світі довго не розбиралися в ситуації – могли миттю назавди позбавитися крадіїв.

Меріан нервово постукувала залатаною з десяток разів кросівкою об старий асфальт, з-під якого пробивалася трава. Дівчина дивилася в сторону хмародера, за яким знаходилася вбиральня Бруксів. Раптом з-за рогу вибігла Емі, що розмахувала руками. Це означало, що Енді уже повертається. Швидко кинувшись до бутлів, Меріан повернула кран та вхопила воду. Поряд нервово засмикався Роб.

– Ох, дідько! – вилаявся хлопець, коли пролив трохи води на асфальт. Очі дівчини полізли но лоб. Енді помітить це і до них прийде перевірка на чолі з Брендоном Бруксом.

– Який же ти ідіот, Робе! – зашипіла Меріан і кинулася геть.

– Тупиця! – сердито кинула Емі, що пробігала повз.

Роб і сам знав, що тепер всім буде непереливки. Проте він моментально прийняв рішення...

Вдома Меріан швидко відсунула шафу та засунула воду в потаємну комірку.

– Що тепер буде, Мері? – здавалося, в Емі от-от почнеться істерика. – Нас того...

Сестра провела долонею по шиї.

– Не говори дурниць, Емілі! – пригрозила їй Меріан. – Максимум, що нам грозить – грядки Бруксів.

Хоча дівчина насправді не вірила сама собі. Вона добре знала Брендона та його жорстокість.

Не пройшло й хвилини після розмови сестер, як у двері постукали. Меріан навіщось пригладила волосся та пішла відчиняти.

– Ти знаєш, як поводитися! – сказала сестрі тихо та відчинила двері.

На порозі стояли височенний Енді та сонний Брендон, який жахав своїм видом, - на обличчі у нього був здоровенний шрам від скроні й до підборіддя.

– Брендоне? – вдала щире здивування Меріан. – Що ви тут робите?

– Не придурюйся, Мері, – зле посміхнувся чоловік, – я прийшов за своїм.

Відштовхнувши дівчину, чоловік швидко пройшов до старої шафи та відсунув її. Так, ніби точно знав, де знаходиться вода. Меріан зблідла та хотіла кинутися до сестри, проте Енді вхопив її міцно за плечі.

Брендон витяг воду та з докором захитав головою. Очі Емі спалахнули страхом. Вона зиркала то на сестру, то на чоловіка. Меріан так хотілося її захистити, проте клятий Енді тримав, наче у лещатах.

– Брендоне, я все поясню....

– Тут нічого пояснювати, Меріан.

– Це не твоя вода...

– Забирай її, Енді, збиратиме у нас овочі. А з малою я сам розберуся.

– Ні! – заверещала Меріан. – Ні! Вона не винна! Не смій, Брендоне! Не смій!

Енді виволік дівчину з їхнього прихистку на вулицю. Меріан не збиралася здаватися. Вона пручалася та намагалася вкусити охоронця. І їй таки вдалося. Вирвавшись з його рук, дівчина кинулася назад. Хутко вбігши до квартири, розташованої на другому поверсі, вона остовпіла прямо на порозі. Ноги її підкосилися й дівчина впала на підлогу біля сестри.

– За що? – прошепотіла, дивлячись Брендону у вічі. Сльози покотилися по щоках.

– Виживають сильніші.

– Але ж вона була тут ні до чого. То я... Я крала воду.

Брендон знизав плечима та вийшов. З'явився Енді та потяг Меріан надвір. Та їй уже було байдуже. Вона слухняно йшла, дивлячись собі під ноги.

– Гарна робота, Робе! – пролунав грубий голос Енді. Меріан підвела голову й побачила хлопця, який нервово посміхався.

– Ти... – захлиналася вона сльозами. – Ти...

Роб стенув плечима.

– Виживають сильніші.