Міфічні Історії#7. Стрій, курва, має значення

Вітаю у корчмі “Старий Млин”.

Підсаджуйтесь по ближче. Чаю?

Цей цикл я почав з історії про мужиків ким сам чорт не брат! Кі мало цікавить тим фактом скільки там тих ворогів. Важливо лише знати де вороги. І от сьогодні буде ще одна така оповідка. Бо не тільки ж Еллада була славна своїми пендосами. Іншим народам теж є ким вихвалятись. Влаштовуйтесь зручніше. Підтягуйте кухлик та смаколики ближче. Сьогодні на нас чекає подорож у XVI сторіччя. До південно-китайського моря. 

А діло було на самому кінці Сенгоку Дзідай. Цей період історії Японії оспіваний багатьма іграми, фільмами, мангами та мультиками. Власно якщо ви бачили аніме-фентезі про самураїв, демонів і таке інше - то події якраз і відбуваються саме під час Сенгоку. Одже одну зі сторін конфлікту будуть представляти самураї. Такі справжнісінькі. Люті/скажені воїни що не боялися смерті. Та неслись їй на зустріч як Божественний Вітер (Камікадзе) з катаною на голо та прапором за спиною. А з іншого? На дворі в нас епоха великих географічних відкриттів. Великі імперії Строго Світу у всі кінці океанів розсилають своїх емісарів та колоністів-завойовників. Тож іншою стороною конфлікту будуть блискучі іспанські ідальго. Гонорові вояки закуті в прекрасні толедські кіраси, з шоломами моріонами та озброєні рапірами з, кращої у світі, каталонської сталі…

Уявили собі цю епічну картину?

Забудьте. 

Я вам тут байки травлю, а не казки розповідаю.

Тож погляньмо на наших славних бійців ще раз. Цього разу уважніше.

На дворі у нас 1573 рік. Самий кінець епохи Сенгоку. Себто епічна розборка між японськими феодалами підходить до свого фіналу. І така велика кількість вояків вже не потрібна високим дайме. Тим більше не потрібні слуги колишніх ворогів. (в демони-людожери теж брали далеко не всіх. та про них іншим разом) Тож велика кількість дрібних самураїв та вояків-асігару подалися в пірати. Яких у цьому регіоні звали воку.

Звісно вони ішли у воку разом з усім своїм майном. Де серед іншого можна було побачити і португальські кіраси чи французькі аркебузи. (В ті часи вогнепальна зброя добряче посунула традиційні японські луки.) Були в піратів і гармати. На що скаржився губернатор Філіппін Гонсало Ронкільо. Але є в житті піратських ватаг один недолік. Яке б не було початкове устаткування - з часом воно зношується. Метал іржавіє, шкіра розтягується, дерево тріскається. Та і порох в ті часи був річчю не дешевою. Тож без належного догляду колись грізна зброя перетворювалась на мотлох.

У іспанців справи були не набагато краще. Як глянути на глобус, стає очевидним - Японія вкрай віддалена від Іберійьского півострову. І це “далеко” не тільки у кілометрах, але і в часі. Подорож Колумба. Перша. Ну та що буквально туди і назад. Кабанчиком мотнутись та пересвідчитись що за Атлантичним океаном не край Землі, а нові землі. Зайняла 8 місяців. 6 000 км. Це тільки до Кубинських островів. Але саме там золото, тютюн та шоколад. Себто головні ніштяки, що можна здобути в колоніях. Дорога ж до Японії трошки довша. Десь на 20 000 кілометрів, як не міряй. А це вже на пару років плавання. В краї де узяти з напівголодних японців було особливо нічого. Себто туди плавали лишень невдахи яких нелегка занесла у саму глибоку діру імперій. Або ті кому не знайшлося місця у видобуванні золота з храмів Альєнтамтамбе. Та і забезпечення булу по такому ж принципу. Зброя та амуніція були значно потрібніші дома в Європі. Та в тій частині Нового Світу де якісь аборигени сиділи на покладах золота іспанської корони.

Себто з обох боків були далеко не найкращі представники своїх країв. З далеко не найкращим озброєнням. А гарнізон іспанської фортеці Філіппін чи Маніли можна описати старим добрим анекдотом:

- Дієго, скільки нас?

- Чотири!

- Добре!. А скільки в нас шпаг?

- Чотири!

- Дуже добре! А скільки в нас аркебуз?

- Чотири!

- Прекрасно! А скільки в нас куль?

- Чотири….

- а це вже погано….

Не дивно що за таких умов пірати розплодилися у теплих водах Китайського Моря як таргани на неприбраній кухні. І від цього потерпали всі. І місцеві мешканці. І іспанські колоністи. І торговці всіх країв та націй. Тож губернатор Філіппін запряг Хуана Пабло де Карріона розібратись з цією справою. Для цього славний ідальго мав 5 кораблів: невеличкий галеон “Сан Йосип”(так далеко не всі іспанські Галеони були грізними сорокаметровими кораблями увішаними гарматами у три ряди), галеру “Капітана” та три рибацькі шхуни. І аж сорок бійців. Протистояла пану Хуану ватага розбійника Тай Фусу. Який мав важку джонку (аналог галеона) та 18 важких сампанів (недогодовані галери). А під рукою в нього було від 600 до 1500 бійців. За різними джерелами. Прикрашати любили всі і зажди. Тож я вірю у 600 піратів-воку. 

Вислідивши кілька піратських кораблів дон Карріона погнався за ними на галері. ТА упіймав у гирлі річки Кагаян. Але пірати вправно використали маневровість сімпанів та чисельну перевагу і узяли “Капітану” на абордаж. І тут за діло узялась “senora y reyna de las armas” (панна королева зброї - так іспанці називали піхотну піку). Вишукувавши в три ряди іспанці зустріли ворога рівними рядом нагострених лез. Озброєні хто чим воку не могли протистояти злагодженій роботі, хуч і паскудних, проте солдатів армії його католицької величності Філіпа ІІ. І втративши пару десятків побратимів відступили. 

Але святкувати перемогу було зарано - бо тут іспанці побачили решту флоту Тай Фусу. Що радо потирав рученята очікуючи славну та прибуткову перемогу. Решта піратського флоту входила у гирло річки Кагаян.

Та не забуваємо - мова іде про іспанську піхоту. Тверезо оцінивши глибину та темряву місця в якому опинились, Карріона наказав спускатись на берег. Та готуватись прийняти бій. Один біс з гирла річки вирватись не вийде. І от доки японці підішли та висадились. Іспанці встигли не тільки зішли на берег. Але також спустили з галери гармати та насипати земляний вал. 

А що вас дивує? Смерть ще той мотиватор. І маючи два варіанти на вибір: болісно та довго помирати або вирити рівчак та насипати вал. Іспанці пристали на другий варіант. Оцінивши шалену працьовитість ідальго Тай вирішив дочекатися решту сил або мати нищівну чисельну перевагу. І вже тоді іти на штурм. Що теж цілком здрава думка.

Заповнити ж час шановні джентльмени вирішили перемовинами. Дипломатія з давніх-давен була зручним приводом дочекатися розгортання армії. Пірати вимагали від іспанців здатися та заплатити викуп сріблом та золотом. Іспанці може і погодились би. Але була одна нестиковочка. У іспанців не було ані срібла, ані золота. З іншого боку де Карріона запропонував піратам здатися добром. Скласти зброю і прийти зв’язаними по двоє. І можливо тоді славний іспанський капітан явить милість. Комусь. Та маючи перевагу 15 до одного, пірати вирішили що гайсину сонечко голову напікло під шоломом. Охочих здаватись не знайшлося. І в же у вечорі почався епічний махач: 600 піратів проти 38 іспанських матросів. 

Деякі джерела вказують що піратів було аж 1600 і шістсот з них були самураями. Та я не бачу сенсу перебільшувати. Бо і так різниця в силах була ще та.

Пірати взялися штурмувати укріплення. На яке підлеглі де Карріони вже встигли витягти гармати. Та знов і знов їх зустрічав організований залп аркебузів та методична робота пік. Обстрілювали вал і пірати. Але легкі гармати, що непогано дірявили боти торгівельних суден, були безсилі проти земляного валу. А для того аби тогочасна аркебуза (особливо та що валялась у просоленому трюмі) могла влучити в ціль, розміром з людину… Стрільцю доводилось підходити на відстань з якої його легко діставала піхотна піка. Але Тай Фуса і не розраховував взяти редут з першого разу. Завдання китайців та корейців було позбавити іспанців пік, знівелювати їх перевагу перед самураями. Ну і бонусом змусити іспанців витрачати кулі на вчорашніх рибалок. Катани та мечі дао були мало ефективні проти морених важких пік. Та все ж за два приступи пірати зуміли повисмикувати та поламати більшість древкової зброї. І на третій приступ пішли досвідчені та загартовані в боях роніни. 

Але вправи з рубання погано озброєних селян - асігару, та поодинокі поєдинки з самураями, мали мало спільного зі натасканими на стройовий бій іспанцями. Закриті металевими рондашами та навчені прикривати одне одного ідальго стали не здоланною стіною для ворога. Катани були безсилі проти металевих щитів та шоломів. А японський О-Йорой не рятував від гартованих сталевих клинків іспанців. І всі спроби виявились марними. Ви запитаєте: а якже високе та мистецтво японського меча? Про яке так багато знято фільмів та аніме? Хуч Декоранза свою “Філософію зброї” (один з підручників фехтування різною зброєю) видасть лише у 1582 році. Добрі сержанти надійно вбивали Есгріму (іспанська школа фехтування) в тіла бійців. А ті хто вчився погано пішли на добрива полів Фландрії, Бургундії чи ще якогось Провансу. А от у японців їх геній меча Мінамото Мусасі - лише народиться у 1584 році. Та і Бусідо, кодекс честі самураїв, що не сформовано сьогуном Токугавою.

Тож втративши майже сотню бійців Тай Фуса прийняв рішення панічно втекти з поля бою. Доки ще міг. А іспанці, втративших двох бійців, святкували перемогу. Що характерно обоє загиблих втопились під час висадки. 

Така от легенда заснування міста Лал-ло, столиці провінції Кагаян що на Філіппінах. Історія красива і переповідають її часто, проте знайти хуч якісь документальні підтвердження - вкрай важко. Проте. Задокументовані ж випадки ще неймовірніші. 

От, наприклад осада торгівельного корабля “Мадре Де Деус” в порту Нагасакі. Португальський капітан Пісоа не поділив щось з китайським торговцем Куєм. В ході розборок в Макао португальці перебили від 35 до 70 японців. Куй поскаржився дайме Аріма. Той Сьогуну Токугаві Ієясу. І японці узяли в облогу іспанське торгівельне судно,  яка тривала порядку восьми місяців. Корабля. В порту. Ні не галеона-золотовозу, а простої каракки. Такої собі баржі з десятком гармат. Але тут без див. Трьох тисячний гарнізон Нагасакі зумів здолати пів сотні матросів (португальців, негрів та індусів.) Вижили лише тільки ті що здалися японцям. Пісоа загинув підірвавши корабель. Хоча японці описують так ніби в порту Нагасакі тоді стояло щось не менше за лінкор Міссурі з ротою космічних десантників на борту. Штурм ішов палуба за палубою. Які Пісоа підривав одну за одною. Всі дев’ять. Те що іспанці ніколи не будували дев’яти палубних галеонів - то вже дрібничка. 

Що характерно у 1808 році порт Нагасакі узяли штурмом п’ятнадцять англійських морпіхів… просто на їх фрегаті “Фаетон”, закінчилась вода та їжа. А японці відмовились продати припаси блідим варварам…  Але гонорові сини Аматерасу забули що головний аргумент дипломатії - це гармати. (Доки не винайдуть зброю краще) А у “Фаетона” їх було на 20 більше ніж в порту Нагасакі.

Але повернемось у шістнадцяте сторіччя. Інший видатний китайський пірат Їнь Йа Фенг (якого іспанці звали Ліхамон) влаштував рейд на іспанську фортецю в Манілі. Про що звітував королю губернатор Філіппін Франциско Де Санде 1576 року. Власно року 1574 29 листопаду. Півтори тисяча піратів та п’ять тисяч філіппінців (другі прийшли повболівати за свою команду ну і може поцупити щось після перемоги) В іспанців же був форт. Дерев'яний. Майже змитий мусонами. Були і гармати. Без лафетів валялися під навісом. А більшість гарнізону героїчно ганялись за іншими піратами. Або ще героїчніше вибивали податі з місцевого населення. Бої тривали майже тиждень. За цей час було майже повністю спалено та розграбоване місто. Пірати втратили 200 бійців вбитими. Іспанці втратили третину гарнізону. Себто 25 бійців. Але врятував фортецю конкістадор ідальго Хуан де Сальседе. Який правильно розрахував куди рушить ватага що потопила торговий корабель. І разом зі п'ятдесятими бійцями подолав 350 км. На веслах. По штормовому зимовому морю. Побачивши іспанські човни команда підтримки з п’яти тисяч філіппінських повстанців рішуче повернулась до мирного життя. А пірати, кинувши передові ватаги, відступили від форту. 

Проте лишається ще питання. Якщо іспанці так переважали японців та філіппінців виучкою та зброєю чого ж не захопили Японію? Як я вже зазначав вище Японія була страшенно далекою бідною країною. Де самурай за щастя мав отримати на рік коку рису від свого дайме? (десь 150 кілограмів). Звісно поруч був Китаї, де можна дістати шовк і інші корисні ніштяки. Але там ще було дуже багато китайців та монголів. І нащо втрачати на все це ресурси, якщо набагато ближче багатий золотом, сріблом, какао та іншою кокою Новий Світ. За який треба боротись з такими самими, закутими в сталь та досвід колонізаторами. Тож було трошки не до Країни Сонця Що Сходить. 

А на сьогодні все. Сподіваюсь історія вам сподобалась. До зустрічі. І пам'ятаєте, хай скільки ворогів і хай які вони зухвалі - завше лишається шанс на перемогу. Особливо при правильній мотивації та вірі у власні сили.