- Ти де була? - чоловік підійшов і глянув на мене згори вниз. – Я довірив тобі ключі. А ти кудись втекла з ними. Ти розумієш, що це ключ не від комори з віниками? Це небезпечне місце, куди учням не варто ходити. Я думав, що ти це розумієш. Але, виявляється, ти ще більш вітряніша, за Есмі.
- Тобто їй Ви теж не довіряєте? - я відійшла від чоловіка на пару кроків і невдоволено скривилася. – Я нікуди ці ключі не діла. Просто, в мене були плани ще раз відвідати межисвіт.
- Насмілюсь повідомити, що твоїм планам не сутиться справдитися, - насупився Алекс і простягнув мені руку. - Віддай їх, негайно! Тобі не варто ходити туди.
- Це чому? - я зробила ще пару кроків назад. – Я збиралася їх повернути одразу, як усе зроблю.
- Ти вже все зробила, - він дуже голосно підкреслив слово «вже». – Ми з Саймоном посварилися через тебе. Я більше години доводив йому, що ти свідома дівчинка і швидко принесеш ключ. І що сталося? Ти зникла разом із ними. Отже, тобі рано давати такі речі.
- А Вам, професоре, - я дістала ключ і кинула у сніг біля ніг Алекса, – рано бути професором. Ваша поведінка не відповідає вимогам вчителя.