Тишком-нишком 100 000 конкурсного роману викладено

За 12 днів викладки ми виклали 102 096 знаків, або 12 глав книги "Вартові мороку"

для конкурсу "Містичні дивовижі" від АССА та Букнет.

Мені давно не писалось так легко))

Роман  в гарячих новинках,

зараз посідає 4 місце в "Міському фентезі"

і 5 в жанрі "Детектив"

Тим часом мій інший роман в співавторстві з Марʼяною, "Служниця",

займає 4 місце в "Жіночий роман" і 6 в "Сучасний любовний роман"

мати такі високі місця практично в протилежних жанрах - справжнє щастя)))

Але повернусь до книги "Вартові мороку"

Обожнюю наших персонажів, темного Ярослава, за якого пишу я, і світлого Арі, за якого пише моя подруга Аня Пахомова. Сьогодні на честь 100 000 вирішила дати вам кілька діалогів наших персонажів))))
 

 Один з моїх улюблених шматочків: 

— Мановловлювач — не проблема, якщо біля нього нема копів, — ми нарешті виїхали на головну дорогу.  

— Звідки ти знаєш, що їх нема? — відповів він питанням на питання. В тоні з'явилась зацікавленість.

— Не занижуй свого і без того мізерного IQ, —загальмувавши на світлофорі зловтішно відповів я.

— Я при виконанні, — нагадав напарник, проте легке збентеження  через мої слова було важко приховати. —  Тож не збираюсь порушувати закон, —  постарався він максимально наголосити на кожному слові.

— Ну авжеж, закон можна порушувати тільки НЕ при виконанні! — я усміхнувся, і ми поїхали на зелений.  — До речі, хіба такий жовторотик як ти не мав стати чиїмось напарником? 

— Припини називати мене жовторотиком, — мені навіть здалося, що в той момент він хотів ногою тупнути. Може за памперсами заїхати поки не пізно. Не хочеться чистити новенький салон після його зустрічі з черговим вовкулакою.  — Напарник у мене був.  Навіть не напарник, більше ментор. Але по-перше, у нас людей не вистачає, щоб всюди кататись по два. А по друге, я не з тих людей, з якими комфортно працювати в парі, - видно цей дядько справив на нього найкращі враження, потрібно взяти його номер, або краще запишусь на курси по дресируванню надокучливих простаків та школярів. - А по третє, це не твоя справа. 

Я ледь стримував регіт. Такому термінатору садок страшно довірити охороняти, не те щоб місто патрулювати. 

Я вернув на вулицю Боткіна, а Арі, побачивши мою посмішку насупився як індик. 

— Знаєш чому тебе ніколи не візьмуть у варту? - раптом запитав він. І сам же відповів. - Ти не маєш поняття, що таке дисципліна. А у варті не місце самоуправству.

— З чого ти взяв, що я до вас хочу? - я вкотре усміхнувся. Придумає ж таке, жовторотик. 

— Мавпа, що не могла дістати виноград теж казала, що він кислий, - він відкинув голову на підголівник, і багатозначно подивився на мене.

Я керував машиною, вголос ігноруючи його слова. Але розумів, що вони мене все ж зачепили. Що таке дисципліна я знав так, що цьому дресированому песику-копу і не снилось.
 

Ще один діалог, однак тепер з самого початку роману:

— Ані руш! — повторив він. — Інакше я буду змушений стріляти.

— Ой, як страшно, — я усміхнувся, однак все ж зупинився. 

В моєму стані навіть подібний постріл міг коштувати надто дорого... Під час відкату я був зовсім беззахисний перед будь-яким магічним впливом. Зараз мене можна було б легко вбити, але саме ця слабкість була важливою частиною плану, практично ключовою.

— В магазині світлих артефактів було викрадено десять сфер мани, саме звідти я і відстежив тебе, — продовжив хлопець, підходячи ближче. — Магічний слід аж надто чіткий, тобі ніяк не відвертітися. Як тільки зробимо експертизу, тобі доведеться піти на відпрацювання, якщо авжеж до цього тебе вже не відловлювали. Тоді можеш і за решітку потрапити.

— Ні, серйозно, як ти це провернув? — знов запитав я. — Ти ж був на радарі, а потім... Хіба світлі користуються чимось подібним? Вперше бачу.

— А, ну це дуже просто, я... — почав він, але майже одразу замовк. — Взагалі я не зобов’язаний нічого розповідати!

Я ледь стримував сміх. Світлі. Всі такі з себе чисті та правильні. Вічно хочуть показати нам, наскільки вони вищі за нас. Але це не так. І ми, і вони — просто дві сторони однієї медалі.

— Якого біса ти смієшся? — він підлетів до мене і приставив пістолета до мого живота. — Простягни руку, я просканую твій код. І давай без фокусів!

А от з недавньої глави:

— Жовторотик, ти там живий? 

— Твоя тесла взірвалась, як китайський вейп, — сказав коп, покашлявши. — А я, здається, ребро зламав...

— Раз жартуєш, значить нічого серйозного, — я зітхнув. — Але,  напевно,  санітатема на це не вистачить. 

— Зато на тобі майже ні подряпинки, — помітив він. Я вже хотів було напасти на нього, або тупо відпустити руку і нехай падає та валяється на землі, викликає своїх друзів і... — Ти, здається, врятував мене. Дякую. 

Натискайте на цей напис і читайте з першої глави прямо зараз!
 

О, картинку мало не забула)) 

Скрін з букнету в "гарячих новинках":

Натискайте на цей напис і читайте з першої глави прямо зараз!