Новорічна мама для доньки мільярдера. Моя новинка!

- Чекайте! – вигукнула я. – Степане Михайловичу…
- Ти мене ще не зрозуміла?! – гаркнув він. – Я сказав, що тебе звільнено! Через тебе, мерзоту, у мене зірвався життєво важливий контракт! Ти завжди була проблемна, до чортиків набридла, і це остання крапля! Вимітайся!
Я хотіла сказати, що я якраз ні в чому не винна. Звинувачував би себе з його огидним ставленням до дітей, непутьову няню Володимира, що вмудрилась загубити дитину, решту співробітників, що проходили повз маленьку і ледь її не затоптали… Але все це не мало сенсу, я зрозуміла то і без зайвих уточнень.
На очі навертались сльози. Мені ніяк не можна було втрачати зараз роботу. Я лишилась зовсім одна: батьки давно в іншій країні і навіть не згадують про свою старшу доньку, а бабуся, що виростила мене, померла кілька місяців тому. Мені лишилась на згадку про неї лише крихітна квартира, і на ту зараз вистроїлась ціла черга родичів, що норовили виставити мене в гіршому світлі і перепаскудити все те світле, що ще лишалось у нашій родині.
А тепер я, здається, втратила роботу.
На очі навертались сльози. Я навіть не помітила, коли Володимир підійшов до мене ближче, озирнулась, тільки коли він опустив руку на моє плече.
- Не плач, Таню, - м’яко промовив він. – Працювати у такого керівника – це все одно що у рабстві. А від цієї фірми через кілька місяців все одно нічого не лишиться.
Я не стримала схлип.
- Але це була хоч якась робота! А тепер у мене ні її, ні родичів, ні друзів, нічого! – я втерла сльози рукою та звеліла собі зібратись. – Вибачте. Ви тут ні до чого, і я не повинна закочувати вам істерику.
Та Володимир так і не прибрав руку. Продовжував стояти поруч зі мною, роздивляючись з якоюсь підозрілою уважністю, а тоді раптом заявив:
- Погодишся на мою пропозицію, і я вирішу всі твої проблеми.
- Наче чарівник? – сумно гмикнула я. – Так не буває.
- А ти перевір.
- Що за пропозиція? – я подивилась чоловікові в очі.
- Зіграєш роль моєї нареченої.