Трохи новорічного дива

Я до Вас знову з рекомендацією. Зізнаюся, цю книгу я бачила давно, проте якось відкладала знайомство з нею. Нарешті дісталася до цієї історії і не могла відірватися. Якщо Ви гадаєте, що знаєте все про нещасливі понеділки, то навіть у такому випадку впевнена – події, що трапилися з героїнею Вас здивують. Мова йде про любовне фентезі "Новорічна вітрина" Марії Луізи Коллє. У творі Ви знайдете потраплянку у власне альтернативне життя, новорічне диво, яке так необхідне героїні та святкову атмосферу. Анотація розповість краще за мене:

Марина – юристка, яка давно відсвяткувала своє тридцятиліття. Її життя нагадує зразкову вітрину успішного магазину. Ідеально підібрані компоненти, вдало вдягнені манекени. Та незабаром свята, а декорації тієї вітрини й досі незмінні. Вмикайте новорічне диво! Час змінювати життя нашої «правильної дівчинки».

А це уривок, який дуже мене схвилював:

– Досить! – заверещала Марина, розуміючи, що цим точно приверне увагу сусідів. Проте крик спрацював. Двері «згасли», як і святкова вітрина, жалібно пискнувши перед тим. Проте калюжі на підлозі не випарувалися ні природним чином, ні магічним. До Марини долинув приглушений «бабах», і ще раз, і ще. Кольорові блимання вилетіли з кухні. Марина войовниче підвелася й пішла розбиратися з …феєрверком. За вікном кухні небо розфарбовував феєрверк. Ніби ще й не час, але хіба людям заборониш. Хоча їм власне й заборонили, бо все те дійство надзвичайно шкодить тваринам, доводячи їх до смерті від «розриву серця». Та багатьом людям діла до цього немає абсолютно. В іншій би ситуації Марина як мінімум зафільмувала подію, але не сьогодні.

– Гаразд. Гаразд, – вона похлюпала назад в коридор. – І тобі я знайду пояснення, – кинула калюжі. – Трубу прорвало. Вікно відчинилося… і двері на балкон, – озвучувала вона версії доки ходила по ключа.

Обережно просунула металеву гілочку в шпарину, повернула. Вдихнула, видихнула й тихенько прочинила двері. Після чого їй довелося зажмуритися від яскравого денного світла, що відбивалося від пухнатого снігу. Нічого магічного. Просто зимовий хвойний ліс… і кілька снігових кульок, що летять прямо в обличчя.

– Мама прокинулася! – прокричали два щасливих дитячих голоси.

 – Ой. Ми поцілили їй в обличчя, – театрально налякалася дівчинка.

 – І що нам буде? – знизала плечима інша. – Вона нас все одно не дожене.

 Дожену і змушу його з'їсти. Та дівчинка виявилася права. І спроба Марини побігти призвела до того, що вона звалилася з дивану.

– Ой. Мама впала, – по справжньому злякалася дівчинка.

– Нічого страшного. Заповзе назад. Зате хоч снігу скуштувала. А то сидить на дивані як квочка. Скоро яйця почне нести.

 Марина може б і прочитала малій лекцію про те, що їй варто рота з милом помити та саме в цей час була страшенно зайнята – перебувала в стані шоку. Її наразі хвилювали не стільки незнайомі агресивні діти, і навіть не зимовий ліс посеред її квартири. Найбільше її вразила неможливість побігти. Хоча з іншого боку все виглядало досить логічно. Як можна побігти коли в тебе немає ніг. Марина заплющила очі, а для надійності ще й прикрила їх руками. Прокинься. Негайно. Прокинься. Фройд з могили вилізе від цікавості. Театралка. Прокинься. Негайно.

На сторінці авторки побачила гарні арти, які, власне, і заманили мене до книги. Вирішила показати їх і Вам.

Приємного читання!