Вже завтра! Співавторка гратиме служницю!

Зараз я пишу три романи в співавторстві одночасно, і в усіх трьох я пишу за хлопців, а співавторки - за дівчат.  Один з них ми з Юліанною вже почали викладати, він називається "Наперекір дружбі". 

А ще одну історію ви побачите вже завтра. 

Якщо в "Наперекір дружбі" мій герой - небагатий, але дуже цілеспрямований хлопець, закоханий в свою подругу-дочку багатія, а в тій самій "Нареченій для боса" мій герой злегка занадто розслаблений бос-мажор, який просить секретарку-тире-подругу підіграти йому перед його батьками, то в новинці я пишу за бізнесмена з дуже розмитим розумінням "чорного" і "білого", "доброго" і "поганого".

Свій бізнес він не вважає чимось аморальним, пояснюючи це тим, що він всього-лише продавець, і не змушує нікого купувати у нього. Люди самі приходять і програють все, що тільки можна програти. Вони САМІ роблять цей вибір, а він просто продовжує справу померлого батька. В нього практично нема близьких людей. Навіть друг і той - його бізнес-партнер і помічник, по суті вони б і не здружилися, якби не робота. 

На вершині завжди самотньо. 

Влад живе роботою, маючи на меті лише одне - розширити мережу померлого батька до попередніх розмірів, до того, як батька зрадили і він дуже багато втратив.

ЦИТАТА З 1 РОЗДІЛУ:

— А що ті інші, яких було чотири? Невже так погано справлялися зі своїми обов’язками? — здивовано запитав він і пограв бровами, усміхнувшись.

— В тому то і справа, — я зітхнув. — Мені не потрібна модель на підборах, яка буде робити вигляд, що щось робить.  Мені потрібен хтось, хто зможе тримати будинок в ідеальній чистоті, і ще, бажано, готувати.

— Але ви живете в передмісті, дівчині-робітниці буде незручно їздити.

— Я забезпечу її кімнатою, це не проблема, — відповів я. —  Так було б навіть краще. Однак треба буде перевірити її бекграунд. Я не хочу, щоб до того, як вона працюватиме в мене, вона вже мала досвід подібної постійної праці в будинку людей мого кола.

— Ви протирічите самі собі, — він знизав плечима. — Якщо вона буде без досвіду...

— Вона має бути з досвідом роботи, але без контактів з олігархією. Ну і, авжеж, ніяк не пов’язана з правоохоронними органами, політикою, журналістикою, ігорним бізнесом і тому подібним.

— Ви ніби не служницю шукаєте, а главу охорони, — він усміхнувся.

— Не бійся, моя охорона її ще раз перевірить після того, як ти її знайдеш, а хоча... Підбери мені декілька, а потім, вже серед тих декількох, я і оберу.

 Окрім друга, Макса, у Влада ще є подруга, Ліза. Ліза приглядає за Владом, кохає його, однак Влад ніколи не відповідає на всі її натяки, прямі й не дуже. Йому взагалі не до всіх цих стосунків. Робота надто небезпечна, постійно доводиться їздити з охороною, бо завжди знайдуться ті, хто або хоче прибрати до рук його мережу, або просто помститися за черговий програш. 

Коли Влад вирішує найняти собі нову хатню помічницю, Ліза проти... Вона хоче сама залишитись в його будинку і все робити для нього, але Влад, авжеж, все робить по-своєму... Але що, якщо дівчина, яку він обере, прийде в його будинок зовсім не з метою прибиратися і готувати?... Людина, в якої є причини ненавидіти героя всіма фібрами душі, настільки, щоб бути готовою піти навіть на вбивство? 

— Привіт, Владе, — вона підійшла ближче і нахилилась до мене через стіл, цілуючи в щоку, а потім сіла напроти. — Я чула, що ти шукаєш дівчину, яка буде жити з тобою, прибирати і готувати....

— Так, — я кивнув. — Макс ще те тряпло, — я усміхнувся.

— А хочеш... Я переїду до тебе? Безплатно, — вона подивилась мені в очі.

— Лізо, ти ж знаєш, ти мені як сестра, у нас нічого не може бути, я казав тобі це вже разів сто, — я зітхнув.

— Я ж і не кажу про щось таке! Просто поживу, буду тобі допомагати...

— І думаєш цим завоювати моє серце? — я усміхнувся. — Лізо, в мене давно нема серця. Я вже не той веселий і безшабашний хлопчина, в якого ти була закохана, коли ж ти це зрозумієш?

— Ніколи не зрозумію, — вперто сказала вона. — Ти — це ти, і я завжди буду тебе кохати.

— А я завжди буду тобі відмовляти, — вторив я їй.

ЦИТАТА З ????? РОЗДІЛУ 

«Владе, привіт, я забула дещо в твоїй спальні...» — прочитав я.

«Що саме? Знайду зараз.» — написав і відправив.

А відповідь все не приходила і не приходила. Вже хотів покласти телефон і продовжити працювати, коли телефон знов завібрував, сповіщуючи про нове повідомлення.

«Ліф... Він там, під твоїм ліжком.»

Якого біса? Так, саме це я навіть почав писати в повідомлення, однак не став. Авжеж розумів, що Ліза зробила це навмисне, інакше і бути не могло. Такі штуки так просто не забуваються!

Коли в двері постукали, я аж стрепенувся.

— Що? —  відповів точно грубіше, ніж було треба.

— Пробачте, я не хотіла перебивати, — вперше я побачив розгубленість на її обличчі. Вона ледь-ледь привідкрила двері до кабінету. В руках в неї був підніс з чаєм.

— Ні, — я потер пальцями скроні: голова боліла все сильніше. — Вибач, я просто запрацювався, у мене буває. Заходь.

Вона кивнула і підійшла до мене, поставила на стіл підніс із заварником і чашкою, а потім вже збиралася розвернутись і піти геть, коли я знов заговорив до неї.

— Марино, дякую, — я усміхнувся.

— Голова болить? — запитала, помітивши, що  тру скроні пальцями.

— Є трохи, — кивнув.

— Давайте принесу анальгін чи ще щось? — запропонувала вона.

— Я не люблю ліки... Майже ніколи не п’ю. Та й нема їх вдома, — знизав плечима.

— У мене є, — вона злегка усміхнулась.

— Не знаю... Не люблю таблетки.

— Ви — прямо як мала дитина, — вона усміхнулась так, ніби ось-ось засміється. Не очікував побачити таку емоцію на її зазвичай аж занадто спокійному обличчі. — До речі, я там знайшла деякі речі в спальні, — вона раптом відвела погляд. — Поклала їх на ліжко, бо не знала, де їхнє місце...

Я спочатку не зрозумів про що вона, і чому раптом заговорила так дивно і невпевнено, а потім згадав про злощасну есемеску від Лізи....

Ну і власне взаємодія між Лізою і героїнею(шматочок з глави співавторки))

— Не хвилюйтеся, я не маю наміру спокушати Владислава Михайловича, — я люб'язно усміхнулася, хоча мені хотілося зареготати. Вона була така кумедна, ця панночка з вищого світу! Мабуть, її любий Влад і справді увесь час стрибає у гречку, але зовсім не через те, що такий вдався. Просто якщо чоловіка постійно намагатися контролювати і прив'язувати до себе, він із відчуття протиріччя буде тебе відштовхувати. І жоден ліфчик під ліжком не допоможе, тільки роздратує. Адже господар далеко не дурень і добре розуміє, що це лише спосіб вказати потенційній суперниці —  ліжко зайняте. Але, можу побитися об заклад, зараз їй добряче перепаде на горіхи.

— Що ж, я дуже сподіваюся, що ти розумна дівчина і не поведешся на його залицяння, — вона відкрила сумочку, дістала двохсотгривневу купюру і простягнула мені. — Купи собі хороший шампунь, бо щось у тебе волосся має несвіжий вигляд. Це неестетично.

Я сховала руки за спину. Хтозна, може, це знову якась перевірка? Раптом тут стоять приховані камери, і господар розгнівається, коли побачить, що його подруга дає мені гроші.

— Дякую, але в мене є все необхідне, — сказала я.

 

Сюжетно важливі цитати вам не даю ахах). Тільки емоції і діалоги між важливими персонажами)) Сюжет читайте в новинці вже завтра!
Пару слів замінено, щоб не було імені героїні))
Цікаво?  

Обкладинка

=)) Чекаєте?