Всім привіт!

  Дорогі читачі, дякую, що ви з героями моїх історій. Дуже радію кожним з вас.

  Хто ще не бачив, хочу сказати, що сьогодні діє знижка на мою книгу «Покинутий наречений». Встигніть придбати роман за мінімальною ціною.

  Попереду у героїв ще багато різних ситуацій. Будуть ще труднощі, але й багато приємних, романтичних моментів. Адже вони лише вчаться розуміти одне одного. Ще дізнаємося дещо про сім’ю Пухів з книги «Повне життя, чи наполовину?», а також погуляємо на весіллі, де у наших молодят будуть дуже емоційні пригоди.

Принагідно ділюся уривочками з наступних розділів:

«̶  Поможу... Можливо... А, що мені за це буде? — лукаво підморгнув. Яна почервоніла. Сміється. Хотіла відповісти щось йому на вушко, та її випередив синочок. Весело каже:

̶  Стасе, як це, що? Іграшка ж буде! Хіба не знаєш? Якщо мама виграє, то вибере тобі іграшку. Яку ти хочеш? — так серйозно запитав, наче вітчимові і справді потрібна якась забавка. Показує на вітрину, де порозвішувані призи. Працівник засміявся, молодята і собі ледь стримали регіт. Тоді Стас відповів малому:

̶  Ну, знаєш, твоя правда. Візьму собі щось, — вдаючи, що серйозний, поглянув на іграшки, потім на Яну. — Давай виграємо на пам’ять якусь дурничку. Постарайся, красуне, — дівчина взяла ту рушницю, почала цілитися. Стас обійняв її ззаду, поклав свої руки на її. Дихає в потилицю. Яна озирнулася, всміхається так багатозначно... Така близькість, її запах і лукавий погляд змусили чоловіче серце шалено битися. Стріляти перехотілося. Не витримав, тихо прошепотів на вушко:

̶  Янусь... Я хочу…»

«̶  Даніку, золотко, не треба нічого йому розказувати. То Стас мені поміг, я ж насправді не вмію стріляти і... Взагалі...

̶  А тато казав, що ти багато всього вмієш. І навіть краще за всіх інших жінок. І... Що він хоче, щоб ми жили з ним, — несподівано видав хлопчик.

   Настрій Стаса був остаточно знищений, мов розстріляний з рушниці. Аж зуби зціпив від досади. Здалося, що той цілий Денис і зараз тут з ними, ніяк не відчепиться. Мов клин, вбивається між ними. Чомусь, так дратує!»

«Та несподівано Стас побачив, що напроти нього зупинилася Яна. Що?!

  Дівчина в розкішній синій з червоними квітами сукні, тісний чорний корсет підкреслює тонку талію і груди. На плечі спадають довгі локони. Збоку до волосся приколена невелика червона квітка. Довгі, блискучі сережки. Наче справжня Кармеліта. Стас завмер, очам не повірив. Ця дівчина просто казка. Бачив її різною: в сукнях, в спортивному, в чому мама народила, але зараз... Сила її краси просто неймовірна. Неможливо відвести очі.»

«То була остання крапля. Більше Стас не витримав. Голова, що досі несильно дошкуляла, страшенно заболіла, аж знудило. Розум покинув його, не витримавши натиску пекучих ревнощів і злості на того вилупка. Раніше думав, що дасть по морді тому циганові, але...

  Наступної миті гості перелякано повідскакували, побачивши, як Гусарський…»

Щиро запрошую до моїх історій. Впевнена, не пошкодуєте.

Додавайте до бібліотеки, якщо не маєте можливості читати зараз.

Всім вам, дорогі читачі і колеги, бажаю вдалого дня, і хай на серці буде спокійно і тепло, не дивлячись на погоду.

З любов’ю, Лана Іссан.