Вітаю мої любі.

Вже з 7 грудня почнеться нова історія.

Події відбуватимуться на передодні нового року та Різдвяних свят.

З давніх давен відомо напередодні Різдвяних свят трапляються дива.

Анотація.

Вона — відправляється в село до названого дідуся, втікаючи від тітки, яка замислила видати її заміж за сина своєї кращої подруги.

Він — не може оговтатися від втрати рідних. Минуло два роки, а здається наче вчора. Чоловік теж вирішив поїхати в село аби перепочити та провідати батьків.

❄️❄️❄️❄️

Уривок.

— Вікуль, я тебе розумію, Артем тебе образив. Зараз ти на емоціях, та пройде день, другий і ти заговориш по іншому. Ви ж така красива пара.

Вікторія підійшла до тітки й присіла туди де нещодавно сиділа вона. Її дратувало глузування Руслани, або вона справді не розуміла, або ж не хотіла розуміти її, або... Щось інше чого дівчина поки не могла збагнути.

— Руслано, цього не буде. Впевнено попередила тітку. Скажи, я, що схожа на потвору, на які одружаться через гроші?

Тітка звела брови разом, розцінивши слова племінниці як гру нервів і емоцій.

— Здається красуне у тебе розійшлася фантазія.

Вікторія розсердився остаточно, тітка навіть чути її не хотіла і найгірше те, що навіть не намагалася її зрозуміти.

— Ні Руслано, з фантазією в мене все гаразд. Витримавши паузу, а по ній надто серйозно попередила. — Знай ти не змусиш мене вийти заміж за Артема, нехай навіть сам папа римський приїде на ваші заручини. До речі щодо нового року, у мене інші плани. Я їду в село. Мене не чіпати. Перехопила подих. Якщо тобі щось не подобається, то ти скажи.

Руслана на це лиш лукаво посміхалася, хоча поведінкою племінниці була роздратована.

— Припустимо, не подобається і що?

Дівчина примружилася і з викликом кинула, не збиралася миритися з тим, що говорила тітка.

— Ти скажи, що саме. Я можу хоч нині переїхати в батьківську квартиру. Влаштуюся на роботу, і буду жити як більшість моїх однолітків. Мені не потрібні твої гроші і турбота. Знову піднявшись крокувала вітальнею, продовживши. — Я не вийду заміж за Артема. Я не збираюся тягти його, та усю їхню сімейку на кошти які заробляв мій батько. Забагато честі виходити заміж за такого ледаря як Артем.

Руслана важко зітхнула, така нелегка розмова в них склалася в перше. Пропустила повз вуха слова образи, що стосувалися Чалових й виправила племінницю.

— Віка, наших грошей та статків порівну. У нас рівні права, я збагнути не можу про, що торочиш. Зітхнувши попросила. — Поясни чому ти вважаєш, що Артем одружується з тобою лише через твої статки?

Не подобалося Руслані підозри племінниці. Не думала, що ця дівка виявиться такою кмітливою. Хоч як би не старалася Віка, їй не вдасться все зіпсувати. Все мусить бути по плану.

З іронією посміхнувшись в лице тітці, Вікторія зухвало заявивши.

— А ти поцікався в Артемчика, за який кошт він утримуватиме сім’ю, адже у свої двадцять п’ять, він ще навчається, на кошти батьків. Він ще палець об палець не вдарив, аби заробити власні. Просто сидить на маминих з татом плечах. Він уже надто дорослий, йому має бути соромно так жити.

Тітка знову з іронією посміхнулася. Не очікувала від племінниці стільки стійкості та розсудливості.