Запрошую до атмосферної новинки!

Любі читачі! 

Хочу вас познайомити з невеликим оповіданням з різдвяною атмосферою:)

Трішки містики, трішки романтики – сподіваюсь, вам сподобається. 

Аннотація: 

Вони бачились лише двічі.

В першу зиму він врятував її від автомобільної аварї у Дніпрі. В другу – від лап злочинця в Києві.

Дівчина зрозуміла, що він з'являється кожен раз, коли вона у пасці.

Він – привид. Або янгол. Або... Вона не має жодної гадки.

Лише знає, що в третю зиму знову хоче зустріти його.

Але дівчина й гадки не мала про те, що він - не просто привид. То що принесе їй третє Різдво?

Хранитель

Уривок:

Дівчина не помилилася. Все навколо мало сірі кольори. Звуки не пропали повністю, як це було минулого року, але вони лунали наче десь здалеку. Крадькома Софі подивилася на свого рятівника. Він був одягнений у все чорне. Але шкіра його блідою, кольоровою. Чорна кепка скривала його обличчя. Блакитні очі. Саме зараз вона мала шанс задати усі питання, які вже майже рік залишались без відповідей. Але язик ніби розм’як у роті і вона не могла промовити ані слова.  Єдине, що Софія точно зрозуміла – їй тоді нічого не примарилось. Адже ось, вони знову тут. У сірому світі. Незнайомець тримає її за руку.

– Д-дякую, – промовила дівчина тихо. Якщо б усі інші звуки не були б приглушені, навряд чи він би її почув.

Рятівник посміхнувся, але нічого не відповів. Вони повернулись на Хрещатик, і за весь цей час Софі не знайшла в собі сил промовити ще хоч слово.

Він зупинився, взяв другу руку дівчини, і зараз, стоячи обличчям до нього, Софі знов побачила ці блакитні очі. Зима личила цим очам. Він виглядав дуже молодо. Вочевидь, старший за неї, але всього роки на 3-4, не більше. Зовсім молодий.

– Нема за що, – сказав він також тихо, майже одними губами. А потім фарби почали повертатись.

– Ні, стій! – тільки зараз дівчина отямилась. Зрозуміла, що зараз хлопець щезне, як тоді, минулої зустрічі. – Хто ти?

Він посміхнувся. Фарби повернулись. Він зник.

Софія дивилась туди, де щойно стояв її рятівник, але зараз там було пусто. Навіть слідів на снігу не було.

– Дійсно наче привид… – прошепотіла дівчина. 

ЧИТАТИ