Останні години знижки в 50% на нашу "Вендету"

Привіт всім, ще буквально пару годин на роман "Особиста вендета", який я написала в співавторстві з Тарасом Мельником, діє знижка в 50%. Таку знижку автори самі не можуть призначати: вона буває тільки в чорну пʼятницю. Тому запрошую всіх, хто приглядався до історії, купити її за найвигіднішою ціною до кінця завтрашнього дня. 
 

Анотація до книги "Особиста вендета"

Він бажає знищити злодія, який убив його батька та викрав сімейний бізнес, а вона мріє розтоптати колишнього, винного у смерті їхньої дитини. Сергій та Анна ніколи б не зустрілися, якби не мали один об'єкт помсти на двох. На шляху до здійснення вендети, вони будуть змушені діяти спільно, щоб раз і назавжди вирішити свої справи та почати нове життя. Однак, що виявиться важливішим: бажана помста, чи почуття?... Кожен з них буде змушений обирати. 

Влада Холод в ролі Анни
Тарас Мельник в ролі Сергія

ЦИТАТА:

Я стояла перед величезною офісною будівлею: подих перехоплювало, але я не звикла відступати. Кажуть, що помста — страва, яку подають холодною... Думаю, ті, хто придумав цей вислів, ніколи не були в ситуації, хоч якось наближеної до моєї.

В будь-якому випадку, навіть якщо зараз мене впіймають і вб’ють, я принаймні не буду шкодувати... Точніше, не так: краще шкодувати про те, що зробив, ніж про те, чого зробити не зміг. Клятий девіз, через який я завжди мала купу проблем...

Я зітхнула і усміхнулася, після чого таки зробила крок на зустріч своїй смерті. Якою б дурепою я не була, я авжеж розуміла, що скоріш за все в мене нічого не вийде, однак сидіти склавши руки в мене більше просто не було сил.

Після того, що Едік зробив зі мною і нашою ненародженою дитиною, я була готова йти ва-банк. Мені напевно навіть хотілося померти, бо ж тепер я була зовсім пуста. Вчинити реальне самогубство в мене так і не вистачило сил... Хоча бажання було. Колись читала, що якщо в самогубця не виходить зробити це з першого разу, то все, баста, більше так і не вдасться.

Тому я знайшла собі новий сенс життя, який по суті звузився до помсти йому... Чорне почуття переслідувало мене всюди, отруювало моє існування, але в той самий час давало мені сили остаточно не з’їхати з глузду.

Я зайшла в офіс прямо через головні двері і спокійним кроком пішла до сходів нагору.

Все йшло як по маслу.

Мене ніхто не зупиняв, не питав і тому подібне... Можливо, тому, що навколо була купа таких самих секретуток, що видавали з себе секретарок.

Так, зараз я почувала себе брудною секретуткою. До сьогодні я була тут всього пару разів, однак мене все одно мали впізнати... Я була такою боягузкою, що навіть просто порвати з Едіком після всього, що трапилось, не змогла.

Зробивши свою чорну справу, він просто повернувся до роботи... Я навіть не думала, що людина здатна отак просто вбити свою дитину. Одна таблетка «від голови» зі склянкою води і все, «проблеми нема».

Яке ж в нього було щасливе обличчя, коли він впевнився, що «все вийшло»... Тепер його гроші були в повній безпеці, бо ж «доказу» зради вже не було. Так, цей ідіот вбив власну дитину просто щоб раптом не втратити свої гроші на користь дружини при розлученні. Цинічно і гидко вбивати дитину через таке...

Тоді я так хотіла забрати його трофейний кольт і всадити йому пулю прямо між очей. Смішно... Все одно б нічого не вийшло.

Два дні після хімічного аборту він був поруч зі мною... Напевно, хотів перевірити, як я буду себе вести чи щось таке. Я знала, що він небезпечний і що мені не можна «рипатись», тому всі ті сорок вісім годин повторювала собі як мантру ту саму  фразу про те, що помста — страва, яку подають холодною...

А потім він таки поїхав в Харків, сказавши мені, що повернеться за декілька тижнів, бо ж в нього є «справи».

Справи, на які я завжди закривала очі. Я, та, хто ще рік тому була настільки за правду і справедливість, тоді закохалася до нестями в одруженого чоловіка, в свою «ціль», в мільйонера, про чиї махінації я мала зняти свій найкрутіший репортаж... Авжеж, тоді, рік тому, з журналістикою довелося покінчити, але я не шкодувала... Я була наївна та закохана, вірила, що зможу «виправити» його, зможу спрямувати його на «правильний» шлях.

Так, моя наївність сягнула свого апогею поруч з ним. Люди... Вони не змінюються отак. Для будь-яких змін потрібна власна мотивація, а не бажання когось стороннього, це я знаю по собі.

Саме тому зараз, в цей момент я і була тут. Я знаю про таємні двері в кабінеті і впевнена, що знайду за ними необхідний мені компромат, який допоможе знищити Едіка.

Сьогодні його не буде в офісі, це я теж знаю. Я все продумала... Комбінацію його сейфа я також розшифрую, він завжди використовував всього два варіанти, тож... Знаючи Едіка і його любов до «традицій», я сумніваюсь, що пароль буде якийсь не з цих двох.

Сходами я піднялася до третього поверху, після чого таки викликала ліфт. Офіс Едіка знаходився на останньому, шістнадцятому, поверсі.

В ліфті було двоє людей з офісного планктону... Жодного з них я не знала.

— Вам на який поверх? — запитав мене один з них.

— На п’ятнадцятий, — я мило усміхнулася, а мій «співбесідник» тим часом натиснув на циферку п’ятнадцять.

З п’ятнадцятого на шістнадцятий піду пішки...

— О, а нам на восьмий, — сказав другий. — Щось я вас тут ніколи не бачив...

— Я новенька, Ліза, з фінвідділу, — я мило усміхнулася чоловікам, а потім грайливо завела пасмо волосся за вухо. — Працюю другий день.

— Тоді все зрозуміло, — знов заговорив перший саме тоді, коли ліфт зупинився на восьмому. — Лізо, приходьте до нас на восьмий на обід, можемо зустрітись опів на першу і...

Саме в цей момент ліфт зупинився і двері перед нами відкрилися.

— О, приїхали, — промовив цей «перший», виходячи з ліфту.

За ним поплівся і другий.

— Гарного вам дня! — сказала я, одразу ж натиснувши на цифру п’ятнадцять...

Двері зачинилися і я залишилася в ліфті сама, після чого натиснула ще й на цифру шістнадцять.

Клятий ліфт мав зупинитися на п’ятнадцятому, потім поїхати на шістнадцятий.

Серце билося дуже швидко. Мені пощастило, що це були всього-навсього клерки чи щось таке. Якби натрапила на службу безпеки, то, скоріш за все, мене б вже везли до Едіка...

Тепер пережити зупинку на п’ятнадцятому. Якщо пощастить, то там нікого не буде і я спокійно поїду до місця призначення...

Якщо книга зацікавила - натискайте на арт і одразу переходьте до читання!