❄️✴️За день до Різдва.✴️❄️

https://booknet.com/uk/book/za-den-do-rzdva-b365708

Анотація.

Кажуть на Різдво трапляються дива.

Мелані розпещена дівчина. Виросла в заможній родині. Жила за своїми принципами до одного передріздвяного дня. Який кардинально змінив її життя. Тепер аби вибороти другий шанс на власне життя, дива доводиться робити самій.

❄️?Уривочок!❄️?

— Тато?!! Серце забарабанило, на очах виступили сльози.

Чоловік посміхнувся, він був таким, яким Мелані його пам’ятала. В діловому костюмі теплому пальті, привітний та усміхнений.

— Мел. Лагідно звернувся батько. — Не ображайся на маму. Ніхто не винен, що хвороба забрала мене у неї. Він витримав паузу, говорив повільно, спокійно, так щоб вона почула і зрозуміла кожне його слово. — Августа має право на щастя. Дозволь їй це.

— А ти, тату? Зі сльозами на очах запитала дівчина.

— Донечко, ти вже доросла... Я уже не з вами.

Мелані розридалася. Чула наче десь бринькає її телефон, але не зважала.

— Доню! Тихо, але наполегливо заговорив батько. — Припини плакати, у мене часу мало. Ти останнім часом поводишся дуже не гарно. Ти не пам’ятаєш як опинилася тут? Запитав суворо.

Мелані мовчала опустивши голову, сльози котилися по очах, справді не пам’ятала нічого.

— Єдині люди з якими ти спілкувалася в останній час, були твої подруги. Ти вчора посварилася ще й з ними. Тому тебе ніхто не шукає, ні вони, бо думають, що ти повернулася додому, ні мама, бо думає, що ти у подруг. Знову повисла пауза. — Я сидів з тобою цілу ніч. Від коли ти заїхала в цю кучугуру. Машина заглухла, ледь завів, аби ти не замерзала, на вулиці мінус дванадцять. Пальне закінчилося під ранок. Батько зітхнув. — Цей чоловік який зупинився, справді не бачив тебе як їхав зрання, твій автомобіль зливається з полем, його практично не видно. Не побачив би він тебе, й коли їхав назад... Я ледь зупинив його. Думаю, ти розумієш, що сьогодні отримала другий шанс...

Мелані розридалася остаточно, наче побачила себе зі сторони, вона ж справді поводилася, мов стерво. Переступала, через людей, не поважала, не мала ніяких людських цінностей.

— Ти звільнила кухарку Емілію, в неї дитина на дорогих препаратах, тепер вона розривається, на двох роботах, й дитя своє практично не бачить. Охоронець Павло якого ти звільнила, готує документи, на виїзд за кордон, адже вже заборгував за навчання доньки, а їй ще рік навчатися залишилось. По твоїй вині він змушений їхати на чужину. Важко зітхнув. Ти зламала життя Костику, коли викинула його зі свого життя. Він же кохав тебе. На вулицях, ти хамиш людям, в дома знущаєшся з персоналу, я не так тебе виховував. Знову повисла пауза.

Не мала, що сказати у свій захист — це все була вона. Зарозуміла, цинічна, самозакохана, брутальна.

— Сьогодні до опівночі, ти маєш все виправити та змінитися надалі. Де та людяність, чуйність, співчуття, які ми виховували з мамою в тобі? Ти стала черствою і бездушною, від того й нещасна, адже щастя це не розкіш, визнання і слава. Щастя — воно в дрібницях. Навчися бачити його. — Це посмішка чужої дитини, це допомогти перейти дідусеві через дорогу, підняти інвалідові яблуко, а не копнути його.

Мелані задихалася від ридання, тато перелічив те, що вона могла зробити, а не зробила.

— Зараз, твоє щастя в кількох метрах, воно буде твоїм назавжди, якщо навчишся людяності. Зараз ти потрапила у дуже заможну сім’ю, придивися до них. Ось так потрібно жити. Відкинь свою гордість і пиху — це пітьма.

Чоловік важко зітхнув і глянувши на доньку, лагідно промовив.

— Я вірю, в тебе все вийде. Якщо о півночі побачиш зірку на небосхилі, що падає, — це свідчитиме, що ти все виправила. В котре зітхнув. — А зараз вибач мушу йти.

— Тату не йди, я все виправлю, тільки не йди...

— Я завжди поруч. Кинув чоловік й зник наче й не було

У салон знову увірвалося морозне повітря Мелані здригнулася і відкрила очі. Різко сіла на ліжку, кутаючись у плед і крізь сльози прошепотіла.

— Тату.

❄️❄️❄️

Запрошую до зворушливої передріздріздвяної історії.