Скоро все таємне стане явним. Продовження історії.

 Доброго ранку!

Хочу поділитися з вами новинами і маленькими уривочками з продовження мого роману

«Покинутий наречений»

  Знаю, що всі, хто стежить за цією історією вже з нетерпінням чекають викриття інтриги про дивну поведінку новоспеченого сім’янина Стаса Гусарського. Тож рада повідомити, що завтра і післязавтра будуть опубліковані розділи, де Стас нарешті відкриє серце своїй дорогій тренерці. Дуже прошу, коли прочитаєте, не описувати всієї суті в коментарях, щоб інші читачі теж могли посмакувати інтригу. 

  Як це вплине на подальші стосунки молодят і, чи не пошкодує Яна, що таки почула відверте зізнання чоловіка? Скоро дізнаємося.  

  Дорогі читачі, стараюся для вас, тож сподіваюся, що і далі будете підтримувати мене, як дотепер. Надзвичайно ціную вашу увагу, а особливо всі ваші відгуки (навіть одне слово, це краще, ніж нічого), зірочки і нагороди. Це моє натхнення.

  А поки що, уривочки:

«Яна глянула на чоловіка з таким болем, настільки приречено, що в нього ще гірше запекло серце. Відповіла:

̶  Здогадуюся. Ти обманув мене! Чи, як це називається? Вже нічого не розумію! Але тій гадині і всім іншим необов’язково знати, як я влипла, через свою дурну голову. Так мені і треба! Щоб знала, як підбирати чужих покинутих женихів. Вчили ж змалку, не все те золото, що блистить. Не послухала. Наївна. От і маю... — жінка сумно зітхнула, очі зволожилися, пішла в кухню. Навіть не просила більше, щоб щось пояснював, не питала.»

«̶  Вибач, тат. Потім поговоримо. Я несу малого, він сонний, незручно зараз, — на диво стримано сказав батькові. Той враз змінив тон. Зацікавлено питає:

̶  Он, як? Куди ви йдете?

̶  Гуляли в парку. Повертаємося додому.

̶  Хм... Добре. Радий, що у вас все нормально. Чи... Не дуже? Тільки чесно скажи, сину.

̶  Чесно, починаємо звикати, вчимося розумітися. Все буде добре, — спокійно відповів. Батько похвалив, попрощалися. Яна, що трохи чула цю розмову збоку мало не заплакала від радості. Так приємно... Хочеться вірити, що все і буде добре.»

  «Потім, коли вклала спати малого, пішла в душ. Стас тим часом розмовляв з батьком в кухні і щось їв. Прийшов до спальні, коли Яна вийшла з ванної, замотана в рушник. Окинув красуню зацікавленим поглядом. Грайливо посміхнувся.

̶  Янусь... А знаєш... Я ж тебе ще навіть голої не бачив, а ще законний чоловік називається… — наблизився до жінки, Яна вмить почервоніла. Примружила одне око.  Каже:

̶  Ну... Майже все ти вже бачив, — засміялися.

̶  Майже, не рахується. Ти казала малому, що мені все можна бачити,  ̶  жартома сказав.  ̶  Хоча... Знаєш, золотко...»

«̶  Машуль, що з тобою? І де тато? Я його не бачу останнім часом. Десь поїхав?  ̶  лагідно запитала. Але дівчина важко вдихнула, стримала сльози і випалила:

̶  Ти не знаєш? Тобі цікаво, де тато?! Вдома! Через тебе він… Я вже не знаю, що з ним робити!  ̶ заплакала, скривилася так розпачливо, що в Яни аж серце стиснулося.

̶  Що?! Через мене? Маш, та, що таке? Розкажи нормально,  ̶  емоційно проказала. Дівчина важко зітхнула, а тоді повагалася хвилю і відповіла:

̶  Не тут. Пішли в машину.

  Дівчата посідали в новому авто Яни, тоді Марія через силу змусила себе говорити. Але до тих пір тренерка вже почала здогадуватися, в чому справа і її охоплювали щораз сильніші біль і почуття провини.

̶  Він… Яно, я ще ніколи не бачила тата в такому стані. Ти ж знаєш, він ніколи дурницями не займався, вів здоровий спосіб життя. А…  Відколи дізнався, що ти вийшла заміж…»

Додавайте у бібліотеку і підписуйтеся на мою сторінку, щоб не пропустити новин.

Тож, ласкаво прошу, дорогі книголюби, до моїх історій. Буду вдячна за підтримку.

З любов’ю, Лана Іссан