Вітаю мої любі читачі!

Хочу нагадати вам про те, що друга книга циклу Зоряні ігри вже на Букнет!

Я більше не вірю

Анотація

Я наївно сподівалася, що ми більше ніколи не побачимося. Боялася цієї зустрічі й одночасно чекала із завмиранням серця. Мрія кожного з нас збулася, але якою ціною? Чи щаслива я? Напевно, ні! А ти, Адаме? Щасливий?
Коли мені пропонують працювати з твоїм гуртом, погоджуюся одразу.  Я дійсно хочу повернути те, що було між нами у минулому. Але чи захочеш цього ти? Ти не знаєш всієї правди, а я не маю права її розповідати. Ти говориш, що більше не віриш, а я зроблю усе, щоб повернути твою довіру. Та чи вийде у мене це? А може, я дарма стараюся?

Уривок для вас:

Наносити макіяж немає жодного бажання. Саме тому знаходжу у сумці темні окуляри, котрі часто мене рятують, і покидаю гримерку. Хочеться вірити, що до цього часу Адама вже немає у кабінеті Дейва. На сьогодні мені досить зустрічей з ним. 

Та у долі, схоже, своє бачення усього цього. На одному з поворотів я врізаюся у когось - і мої окуляри падають просто на підлогу та розбиваються. 

- Чорт! - роздратовано випалюю і присідаю, щоб підняти зіпсовану річ.

- Довго ти! - голос Адама звучить біля самого вуха. Різко піднімаю голову - і наші погляди зустрічаються. Він також присів, і тепер ми надто близько одне до одного. Кілька секунд невідривно дивимося в очі, а коли згадую, як зараз виглядаю, різко підводжуся на ноги. 

- Мені треба йти! - випалюю, ховаючи погляд, і дуже сподіваюся, що зможу втекти кудись. Та Адам, схоже, не збирається так просто мене відпускати. Хапає за руку, тим самим відрізаючи шлях до відступу. 

- З тобою все гаразд? - мені здається, що у його голосі проскакує щось схоже на хвилювання. Не втримавшись, піднімаю на нього погляд і відповідаю настільки впевнено, наскільки це взагалі можливо:

- Я думала, що ти радітимеш, якщо у мене не все буде гладко.  Ти ж ненавидиш мене, Адаме. Забув? - сама не розумію, чому дратуюся. Він же нічого поганого не зробив. Напевно, просто засоромилася власного вигляду, от і все. Захотілося втекти і бажано дуже далеко. Вириваю свою руку з його й швидко іду коридором, не оглядаючись. Відчуваю на собі його погляд, але змусити себе повернути голову не можу. 

Я думала, що врятувати кохання буде просто. Ми поговоримо і спробуємо все спочатку. Та, як видно, не все так просто. Адам занадто ображений, а я занадто слабка, щоб боротися. 

А може, Діна таки має рацію і не варто все це розпочинати? Бачити його кожного дня і не мати змоги торкатися… Кого я хочу помучити: його чи себе? А може, нас обох? 

Охоронці вже чекають на мене біля автомобіля. Сідаю у салон і переводжу подих. Треба набрати Діну й попросити приїхати до мене. Не хочу бути одна. 

- Почекай! - прошу у водія, коли він збирається покинути стоянку. З ліфта якраз виходить Адам і прямує поміж автомобілів до свого. Він крутить у руці ключі й виглядає задумливим. Я знову не можу відвести від нього погляду. Адам сідає у чорний спортивний Порше і зі свистом покидає стоянку. 

- Тепер можемо їхати? - запитує водій.

- Тепер можемо, - тихо відповідаю і, поклавши голову на спинку сидіння, прикриваю очі. 

Сподіваюся, що книга уже в бібліотеці) Якщо ні, мерщій додавайте) Ми з Адамом чекаємо ваших коментарів та вподобайок)

Ще один приємний подарунок!

Промик до книги Моя проблема wa5Axfu4

Група в ФБ: https://www.facebook.com/groups/681854442530533/

Гарного усім вечора! Ваша Уляна Пас!