Мить до курантів. І я затамовую подих.

   Хто активно слідкує за життям Марини з моєї нової книги «Новорічна вітрина», той знає, що ми дійшли лиш до першого снігу. А до свят ще кілька розділів. А мені ж хочеться, щоб аж мороз за щічки щипав. Причому прямо зараз. В обхід сумної хворобливої осені.

  Тому і вас запрошую в історію де цього всього вдосталь. Додавайте у свою «бібліотеку на випадок зими» книгу Мартін Штарк «Мить до курантів». І отримуйте Львів, глінтвейн та надзвичайно атмосферну та глибоку розповідь.

   Анотація до книги "Мить до курантів"

   Місто вальсувало у новорічному ритмі. Маленькі крамнички, запах глінтвейну і кави, вогники і гірлянди. Львів під час свят перестає бути звичайним обласним містом і перетворюється на казку.
  Головна героїня все своє життя провела у маленькому містечку, дбаючи про чоловіка і донечку. Та лише щастя у власній сім'ї жінка віднайти таки не змогла. Вона приїжджає до Львова, щоб здійснити свою мрію. Та чи зможе вона повірити в диво і почати нове життя?

    А ось вам сніжний шматочок:

    Я вже знала, що вечірній зимовий Львів – особливий, проте не знала, наскільки він особливий саме у переддень Нового року. Місто огорнене теплим сяйвом ліхтарів, фасади кав’ярень і крамничок оздоблені ілюмінаціями, з неба падають сніжинки, ніби зіроньки, і в цю мить всі мої рецептори загострюються. Розум звільняється і мене не цікавить нічого, крім моменту. Я йду за натовпом, який водить мене площею Ринок. Роздивляюся людей, будівлі. Дивлюсь і не можу повірити, що нарешті здійснила свою давню мрію – потрапила сюди. Та ще й у таке свято. Я сходила на дегустацію вина, куди мене запросила тендітна жіночка. Покаталася на Різдвяній ковзанці і скуштувала яблуко в карамелі. Я сама, але чомусь не відчуваю себе самотньою. Я – ніби частина загального дійства. Ніби мене оточують старі знайомі й друзі. Вечір поволі переходить у ніч, але свято лише набирає обертів. Всі чекають початку Нового року, який, можливо, нарешті приніс би мир у нашу країну і серця. Сніг поволі падає, люди в очікуванні метушаться туди-сюди і я, слухаючи розмови молодої компанії, прямую з ними до центральної ялинки, яка стоїть біля Оперного театру.