Фентезі, на яке вже слинки течуть

Привіт, любі) 

Нещодавно я побачила книжку, на яку вже облизуюся й хочу скиглити, наче голодний пес. Читат всередині мене зриває горло від неможливості прочитати швидко книгу, а мені залишається лише відслідковувати свіженькі оновлення відпадного романтичного фентезі від Олесі Лис. З її творчістю познайомилася ще раніше, буквально проковтнувши "Гвендолін", то ж сумнівів у якості новинки навіть не було. Отже, цього разу мова піде про "Полонянку володаря Прикордоння".

Ось вам гарненький арт, чесно поцуплений в авторки) Впевнена - вона не буде проти)))

Анотація

Аріель: Я змалку звикла бути розмінною монетою. Хіба не для цього народжені принцеси? Ця проста істина, вбита в голову з дитинства, не дозволяла навіть мріяти про іншу долю. Але одного разу мені нагодився шанс змінити своє життя. І я не маю наміру ним знехтувати. Тепер головне, не закохатися в того, хто викрав мене напередодні мого власного весілля. Адже для нього я також лише засіб для досягнення особистих цілей.

Шин: Мій народ для мене понад усе. Навіть понад власні бажання і почуття. Але коли в моїх руках опиняється принцеса ворожої країни, я все більше починаю шкодувати про те, що народився правителем Прикордоння.

Якщо ж своїми словами, то історія про кохання, відповідальність за долю країни та людей, та, звісно ж, бажання бути свободним (чи свободною) він того, що готує доля та оточення))) Герої дуже ніжні, адекватні та внутрішньо сильні, що просто не може не підкорювати)

Сподіваюся, вам теж "зайде" ця книжка)

Ну і ще кусь)

- Стрибай! Стрибай, я сказав! - Раптом почула у своїй голові. Хоча, може, і не в голові, може, це вітер доніс чийсь відчайдушний крик. Але мені було зовсім не до того, щоб оглядатися у пошуках порадника. Я підкорилася йому, не бачачи іншого виходу. Точніше, збиралася підкоритися, наплювавши на скрині з сукнями, вінчальне вбрання і весільний обруч, прикрашений діамантами - опікуни не поскупилися, щоб одягнути мене як належить майбутній герцогині Аллін.

Я набрала в легені якнайбільше повітря, міцніше взялася за одвірок і вже зібралася добряче відштовхнутися, але щось мене зупинило. Та найменша скринька з весільним вбранням та прикрасами сповзла і намертво притиснула край оксамитової дорожньої спідниці. Я втрачала останні секунди, смикаючи поділ, намагалася розірвати щільну тканину, і з жахом розуміла, що не встигаю.

Карета злетіла над прірвою, а моє серце впало в порожнечу. Відчуття невагомості змусило шлунок стрибнути до горла. Але проклята скриня нарешті зрушила. Тільки було вже надто пізно. Я вилетіла з екіпажу, як пробка з пляшки, і заплющила очі від страху, тепер відчайдушно бажаючи залишитися всередині... А наступної секунди навколо моєї талії обвилося щось довге і щільне, наче змія. Падіння припинилося, я плюхнулася на гарячу, мов розпечена піч, поверхню. І таку ж тверду.

- Тримайся, - пролунав той самий голос у голові, і я розплющила щільно стиснуті повіки.

Даремно... Побачити себе, яка сидить на величезному, вкритому лускою, крилатому вовку, виявилося вище моїх сил. Свідомість, рятуючи залишки розуму, затьмарилася.