Доброго дня мої поціновувачі гаряченького :)

Особисто мені ніколи не подобаються прологи в книгах. Не знаю чому, але так... Проте, іноді вони справді потрібні і це я зрозуміла тільки декалька днів тому.

Саме з прологу я розпочала публікацію третьої книги циклу "Замовлення".  Історія Тані (Тіті) та Козимира (Сом) і звісно двох маленьких янголят, які дуууже хочуть знайти собі матір, а таткові дружину. 

Нагадаю, що книга без позначки 18+, проте буде бонус (окрема книга з пікантними сценами) опубліковий тоді, коли ми до них наблизимося в основній книзі. Також нагадую, що книга безкоштовна в процесі, тому дуже сподіваюся на вашу підтримку.   

Ось маленький шматочок з розділу нашого маленького героя:

- Татку, - капризує Аврора, - давай краще Максим, а? – підпирає підборіддя долонею, часто-часто кліпаючи.
О ні! Тільки не це.
Махаю головою, підтискаю губи. Дівчата…
І скільки їй пояснювати, що не треба ось так відразу перечити, а зачекати на слушний момент?!
Вух-х-х, дурня. Ой…
- Кровинки мої, це вже дванадцята нянька за останній місяць, - суворий голос батька. – І якщо вона теж втече від вас з поламаним носом, або отруєнням, чи, куди гірше, побиттям, я віддам вас до продовженої групи.
А ось тепер час!
- Вибач татку, Аврора не правильно висловилась.
Випрямляю плечі, набираюсь сміливості та під пильний погляд батька продовжую:
- Зовсім недавно в спортивному комплексі, де ми ходимо на танці, побачили об'яву про уроки самозахисту. І дуже хочемо на них записатися, тому Аврора так сказала.
Декілька секунд дивиться на мене, підіймає брови та починає сміятися.
Зрозуміло. Ніякої самооборони.
Так і знав.
Втягую голову в плечі та розпочинаю їсти бридку кашу. Відчуваю, як в носі щипає, а очей ось-ось посиплються сльози, тому інтенсивно пережовую. Я ж чоловік, а чоловіки не плачуть!
- Серйозно? Вас на уроки самооборони?! – далі сміється.
Я ж кажу, в мого батька погане почуття гумору. А головне він не розуміє, що всі ці дівиці з агенцій тільки про те й мріють, щоб забрати його гроші. Я не брешу, сам чув, коли Мілана розмовляла телефоном і розповів батькові. Проте він не повірив, ще й наказав, жахіття! Цілих два дні було заборонено вхід до бібліотеки.
Дурня якась.
Ой!
- Олеже, - і так протягує дивно, що я вже шкодую про початок розмови, - ти думаєш, що після того, як ти втопив будинок в піні з пральної машини, підсмажив Інни волосся, як шкварки, я віддам тебе на курси самооборони?! Для чого? Щоб ти ще й квартиру в повітря випустив.
- Я ж вибачився, - опускаю очі в тарілку.

ЧИТАТИ ТУТ

Сподіваюся побачити Вас серед своїх читачів.

І для найуважніших маленька цукерочка: Імперія Грому      O9dlyVge

Ваша Каміла