Коли вже тягнусь до кришки, голос раптом продовжує клятий куплет:

Тільки пам’ятай,

Що страждання

Можеш цим завдати...

Ці слова мене зупиняють, але буквально на секунду. Ні, якась там скринька не налякає мене, це все просто гра.

Киввнувши собі, все ж відкриваю скриньку, і знов чую голос.

Тік-так, загадай

Все що хочеш,

Можу я дістати,

Тільки пам’ятай,

Що страждання

Можеш цим завдати...

— Ну і ладно, нехай, пограю за вашими правилами, — говорю вголос, намагаючись приховати чи то роздратування, чи то занепокоєння.

Бабця ніколи не була жартівницею. Однак, це точно чийсь жарт.

Добре, зараз загадаю щось нездійсненне і все, гра не вийде.

Усміхнувшись собі, говорю вголос:

— Хочу, щоб під лівою подушкою того дивану, — вказую пальцем на диван, — виявилось дві, ні, п’ять тисяч сто тридцять три гривні і тринадцять копійок!

Навмисне загадую таку кількість копійок, яку неможливо дістати зараз, бо ці монети вже вийшли з обігу.

Та й взагалі, я ж прямо зараз дивлюсь на диван, на цю саму подушку...

Тік так, діставай:

Одне бажання

Час порахувати...

— Ну так, авжеж, — усміхаюсь і впевнено йду до дивану, разом зриваючи подушку.

Купюри і копійки розлітаються в різні боки, а я шоковано дивлюсь на все це ніби в сповільненій зйомці.

Дзвін копійок об підлогу відбивається луною у вухах і стоїть там ще пару митей.

Навіть не знаю, що думати.

Але ж сума, сума не може співпасти....

Читай "Скриньку бажань" вже зараз!