"Почуття за контрактом" від Марісси Вольф

Вітаю, мої любі!

Запрошую вас до новинки від талановитої  

Марісси Вольф

Почуття за контрактом

Книга спокійною не буде, бо герої там підібралися з перчиком.

Анотація:
- Ти хочеш, щоб я в тебе закохалася? - розширюються мої очі.
- Смієшся?! Мені взагалі не потрібне твоє кохання, - зупиняє мене презирливим карим поглядом. - Ти просто будеш робити вигляд, що божеволієш від мене. Натомість - я вирішу твою проблему.
Серце б'ється сильно-сильно. Невже він і справді так зробить? Він може. У нього зв'язків багато та грошей хоч греблю гати.
- А ти не обманюєш мене? Як тобі повірити? - змушує запитати мій розум, що зараз несподівано прокинувся. Хоча поруч з цим хлопцем він зазвичай замовкає, залишаються одні почуття.
- Ніяк, - відрізає та крутить ключі від машини в руках. Мабуть, він сильно поспішає. - Ну що, згодна?

У тексті є:

різниця у віці
владний герой
фіктивний шлюб

Уривок з книги:

- Ти що, мене зраджуєш? - кричить він, притискаючи мене спиною до холодної стіни.
Гарні карі очі виблискують, ніздрі роздуваються, весь його мажорський вигляд виказує лють та сильне роздратування.
Як же! Образили його! Відібрали улюблену іграшку. А ще образили його власницькі почуття...
Від усвідомлення цього в грудях стає так боляче, що на очі мимоволі набігають сльози. Швидко відвертаюся та часто-часто моргаю, щоб цей гад не встиг помітити мого внутрішнього болю.
Він не повинен дізнатися, що має наді мною таку величезну владу. Та й ні до чого йому це розуміння. Тільки сміятися в обличчя буде та знову піде звідси, обійнявшись з черговою лялькою Барбі. Всю ніч буде лазити незрозуміло де, а мені переживай тут. Не спи, зрошуючи сльозами подушку.
Ну його під три чорти цього негідника.
Як я могла взагалі з ним зв'язатися? Чому? Навіщо?
Але відповіді на ці питання я й сама прекрасно знаю. В той момент так було треба. Я не могла вчинити інакше.
А зараз... чорт, як же боляче - відчувати тепло його тіла, вдихати знайомий чоловічий аромат, що повільно зводить мене з розуму, та не мати можливості навіть обійняти його, притиснутися до міцного тіла, пройтися руками по рельєфних кубиках преса.
Стискаю губи та повертаюся до нього. Відштовхую сильні руки, ігноруючи електричні розряди, якими пробиває моє бідне тіло, лиш тільки я торкаюся його жаданої шкіри, та злобно шиплю:
- Не міряй всіх на свій аршин. А тепер геть звідси!

Ну як вам? Якщо стало цікаво, не забувайте додавати книгу в бібліотеку та дарувати їй вподобайки.

Автор завжди цінує вашу підтримку!

Гарного вечора усім!

Ваша Уляна Пас!