Запрошую до колоритної історії кохання ❤️

Любі мої, запрошую ознайомитись з книгою "Наречена з полонини"

Уривок
Батько палицю дерев'яну, як булаву в руки всунув.
— Зараз в тебе буде сама важка гуцульська робота — хитро ще й всміхнувся.
— Змія Горинича потрібно того? — жартуючи Дем'ян та й тою булавою замахав.
— Ха-ха — засміявся Пилип — З змієм раз два і все. А тут…
— Зараз побачиш, побачиш — батько на вулицю за собою покликав.
Вже на вулиці Маринки Дем'ян не побачив.
«Напевно в хату пішла. Від важкої праці подалі» — подумав.
— Ось — показав рукою Василь на дерев'яну велику миску наповнену сиром — Будеш бити бринзу.
— Бити? — не зрозумів.
А Василь аж здивувався.
— То хіба ти не гуцул, що не знаєш, що бринзу бити тре?
Василь булаву з рук хлопця забрав.
— Ось так — всунув булаву — Вгору-вниз, вгору-вниз. І ось тут ще… Ось так.
Побачивши переляканий погляд заспокоїв:
— Не переживай. Бий, а я буду ходити до тебе перевіряти.
— А скільки ж бити її?
— Десь годинку.

І цю годинку Дем'ян розмірковував про свою кохану дівчинку: про її довге русе волосся, як вона нервово ховає його  за вуха, коли те розвіюється вітром; про її хитренькі оченята, які вона не закриває під час поцілунку; про маленькі, білі рученята, якими вона вміє так ніжно торкатися самої душі. Вона була ніби з картинки: таке собі чисте полотно – без фальші, образ, перемов… Здавалося, що он воно щастя – на відстані подиху, на відстані погляду, на відстані взаємного бажання. Хоч бери її за руку і вже біжи в Загс. Та тільки… Стільки всього потрібно вирішити до весілля.

— Що це ти замріявся? — почув голос Василя.
— Я… я.
— Сильніше бий. Ось так, ось так.
Зі всіх сил Дем'ян проганяв думки про Марину.
«Бринза — ось зараз головне»
І так йому вже хотілося тої бринзи скоштувати. Раніше купували на ярмарках, але ж тут свіженька, щойно приготовлена.  
Дивився на той сухий, білий сир, який вже з останній сил товче палицею й картав себе за те, що смартфону з собою не взяв з хати. Ох і хотілося пост в Інстаграм виложити про будні гуцула з полонини.
Та ще цікаво чи годинна не минула. Бо так плечі боліли, що от от і впаде від утоми.
— Доста, доста — почув голос Пилипа — Йди но в хату, щось приготуй на обід.
Тільки но в хату зайшов, а там Маринка. Гола?
Лише в рушник замотана, з дверей своєї кімнати виглядає.
— Йди до мене — прощебетала ніжним голоском.

Читати книгу "Наречена з полонини"