solo Мія знижка!

Доброї ночі шановні читачі

За численними проханнями сьогодні діє знижка на передплату книги

 SOLO Мія (назва кликабельна)

МАЛЕНЬКИЙ ШМАТОЧОК:

Офіціант, що проходить поруч зачіпає Кіру і вона падає в обійми Івана, приштамповує тарілку до його грудей. Рідкий, білого кольору соус вмить розтікається по піджаку, стікаючи потоками на штани.
- Боже, вибачте! - трясе руками Кіра. Помітно, що вона в паніці: очі бігають, руки трясуться. - Ти куди дивишся придурок? - кричить у слід офіціантові. - Боже, вибачте, вибачте ще раз.
- Нічого страшного, буває, - обличчя Івана червоне, як перець. - Де тут туалет?
- Послухайте, в туалеті не зручно, я тут зняла номер, щоб переночувати, не їхати ж самотній дівчині серед ночі додому, а повинна бути до кінця, самі розумієте. Так ось, підіть і спокійно приведіть себе в порядок.
Швидко відкриває клатч і дає ключ від номера. Іван невпевнено, але приймає, оглядаючи свій одяг.
- Іване, я б із задоволенням вам допомогла, але через дві хвилини повинен прийти найскандальніший журналіст нашого міста, просто не можу залишити його лазити де потрапило, за ним потрібне око.
- Я все розумію, - мило відповідає Іван на відмовки Кіри.
- Тоді може Соломія погодиться вам допомогти? - переводить погляд на мене, пускаючи сльозу. - Будь ласка, пані бухгалтер, - невинно плескає віями.
- Міє, зроби мені таку честь? - дотискує Іван і здаюся.
- Звичайно я допоможу, пішли, - відразу повертаюся і йду вперед. У грудях народжується почуття обману і попередження, але ноги вже прямують до номера.
- Кривонога курка, - матюкається Іван, як тільки заходимо в номер. - Я піду до ванної, а ти почекай тут, може сам впораюся.
- Ок, - присідаю на софу, розташовану біля ліжка.
Роздивляюся номер поки, чекаю і розумію, що Кіра скупувата жінка, це навіть не люкс, можливо напівлюкс: світлі шпалери, маленька люстра, ліжко, софа, з одного боку від ліжка міні бар, з іншого - двері до ванної.
- Здається відчистив, що скажеш? - в кімнату заходить Іван. На піджаку ще помітні сліди соусу, як і на штанах.
- Іване, намочи рушник і йди сюди, - сміюся.
Іван повертається до ванної й вже через мить знову підходить до мене. Простягає вологий рушник і я встаю на ноги. Добряче тру, щоб хоч трохи повернути речам нормальний вигляд.
Бах!
Підстрибую від переляку, рушник падає з рук, нога підкошується і я падаю перед Іваном на коліна, схопившись за його ремінь. Важке дихання поруч змушує повернути голову в бік і видихнути весь кисень з організму.

Ілля стоїть у дверях, дихаючи, наче буйвіл перед нападом на жертву. Скляні очі виганяють душу з тіла, змусивши плоть захолонути на місці.
Робить декілька кроків вперед, грюкає дверима і награна посмішка з'являється на обличчі.
- Здається я встиг до гаряченького, - знімає піджак, підходить впритул. - Думаю у нас вийти гарячий тройничок! - на мене не дивиться.
Намагаюся піднятися, але тремтячі коліна не дозволяють цього зробити.
- Ілля, все не так, як здається, - проковтую клубок у горлі.

Приємного читання

Ваша Каміла