Знижка до Дня захисників і захисниць України!

Оголошую знижку у 20% до Дня захисників і захисниць України на фантастичну книгу "Світи під ногами"! Вітаю усіх із Днем Козацтва і Покровою!

****

Олександра затягнуло у свої тенета неспокійне сновидіння. Йому снилося, що він іде через пустелю, ноги загрузають у піску і зісковзують по схилу, який не хоче тримати вагу тіла. Іти важко, дихання переривається.

Не маючи більше сили дертися на бархан, Сашко сів на пісок, щоб віддихатись і трохи перепочити.

Вночі у пустелі холодно, пробирає до кісток. Небо на сході світлішає, та яскраві зірки, вкладені у коштовні сузір’я, тьмянішають непомітно.

Вдалині пронизливо завив шакал, наче не відпускаючи ніч. Над найближчим барханом завис Оріон. Сім великих зірок, три з яких перепоясали сузір’я.

А ще на бархані хтось стоїть, на тлі світанкового неба не зрозуміти, але фігура видається знайомою.

Зібравши в кулак усю свою волю й іноді допомагаючи собі руками, Олександр заліз на верхівку бархану.

Це по той бік ще панувала ніч, а звідси виднівся новий день. Край золотавого сонця визирав з-за бархану, світло розливалося по пустелі мерехтливим морем. Гарно і лячно водночас, ніби людині немає місця серед цієї незбагненної і смертоносної краси.

Людина, яка зустрічала світанок, стоячи на краєчку пустелі, поворухнулася, і пісок змійками поповз по бархану. Олександр згадав, що не сам, озирнувся до чоловіка, й похитнувся від несподіванки, побачивши Ігната.

Тільки це був зовсім не його друг зі студентської юності. Погляд карих із прозеленню очей пронизливий, але крижаний, і замість усміху і волі у глибині цих очей гніздяться жорстокість і смерть. На одній скроні трохи поблискує сивина, сильно помітна у темному волоссі. Обличчя бліде, ніби шкіри довго не торкалося сонце.

Але найбільше Сашка вразив одяг Ігната: вільного покрою, який справді був би доречним тут, на Сході, тонка вишивка сріблиться на широких рукавах з розрізами, по коміру і низу цього незвичного вбрання, яке неабияк пасує чорнявому. Ігнат перепоясаний широким поясом із металевими вставками, розшитим бірюзою і рубінами.

– Ігнате, що з тобою трапилося?.. – тихе запитання злітає з вуст.

Сонце викочується з-за бархану, та замість золота піщані дюни залиті холодним вогнем і кров’ю. Олександру ввижається, що він згорить або потоне у цьому неприродному змертвілому морі, якщо оступиться.

Ігнат простягає руку, оживають жарини у каменях його шкіряного браслету.

– На коліна, – наказує Ігнат, й у ледь чутних словах живе прадавня влада, яка йде від землі, від крові, від самого життя.

Наказ, якого не ослухатися, але і якому не можна підкорюватися, бо це гірше, ніж оступитися у неприродне палаюче криваве море внизу. Олександр напрочуд чітко зараз це усвідомлює.

– Опам’ятайся, Ігнате. Ми ж друзі! – пробує дотягнутися до товариша Сашко, але той прибирає руку.

Очі Ігната так само холодні, але вогні у каменях браслету вистигають. І цієї миті Олександр розуміє, що товариш бачить значно більше, ніж відкрилося йому, і подумки дякує долі, яка приховала від нього ці страхітливі малюнки.

– Дивись, – тихо мовить Ігнат, обертаючись до полум’яного моря, в якому здіймаючи крила, народжується велетенський птах.

Яряться зірками хижі очі, а пера – вогненні мечі, здатні розрізати броню і подолати будь-який захист. Він – втілена у вогні смерть і водночас полум’я життя, що запалює серце кожної живої істоти, він – страх і надія... Та цей птах не здатний злетіти, ніби щось тримає його біля землі.

Ігнат знову дивиться на Олександра, але до жорстокості домісився невимовний сум, і це поєднання лякає найбільше.

– Завжди є чиясь жертва. Пробач, Олександре, – голос теплий, та лише на мить, а наступної секунди Ігнат різко змахує рукою, сиплеться пісок під ногами.

Олександр падає у криваве море прямо в обійми крил вогненного птаха. Небо чорне, крижаним полум’ям горить Оріон...

****

Чи залишаться Сашко та Ігнат друзями після такого пророцтва, дізнаєтеся з третьої книги циклу "Небесні міста".