Новий розділ уже на Букнеті (ексклюзивно) "Я б теж сумних пісень співала, якби все життя треба було вишивати" :

https://booknet.com/uk/book/msya-troyandi-b361358

"-Ти що так засмутилася? - стривожено спитав привид. І

І справді - про що можна сумувати під холодним дощем на темній дорозі, чого це я розкисла?

-До мене поступово доходить, Вовчику, що я тут насправді й назавжди. Але прийдешнє побачу тільки поки житиму. Не те, що ти. Тобі скільки років?

-То важке питання.- привид ніби зітхнув, але ж у нього нема легень і він не дихає.

-Ти наче стара кокетка.- сказала я, щоб не мовчати й не думати про це. Моя пара одразу людина, вовк і привид. І зараз навіть не жива - технічно. І я його люблю, аж дихати не можу. Теж технічно."

Запрошую всіх любителів фентезі до читання й коментування.

Додавайте книгу до бібліотеки та підписуйтесь отут, щоб не пропустити оновлення: https://booknet.com/uk/roma-arvederch-u7854584

І щоб два рази не вставати -  допоможіть вибрати. Це ж теж фентезі.

Не гарантую, що воно дуже страшне. У мене чомусь не виходить гарно налякати. 

Там практично хепіенд. Але намагатимусь з усіх сил.

Історія з мого студентського життя - в основі.

Рома колись на пошті служив ямщиком. Тобто ціле літо працював провідником. Бо рідні чогось вирішили, що женитись рано,  ми ще не дуже самостійні, все таке.

І от треба було заробити на весілля - зовсім не стильне, дороге й пишне, щоб всі зрозуміли все, що потрібно розуміти.

Ну й от - заробити можна було тільки трохи на чаї з допомогою соди й гарно - на зайцях.

Рома - фанат чаю. і такого святотацтва собі не міг дозволити.

Тож залишалися зайчики.

І колись нелегка принесла подружню пару, що їхала подавати заяву на розлучення й сварилася голосно й нудно.

Рома - людина терпляча, але не безмежно. І щоб над вухом не дзижчало, довелося сказати, що іде дуже сувора перевірка, і зараз всіх зайців викине в чисте поле. І зачинити пару в просторі за титаном.

Стало тихо, мирно і гарно. 

І дуже гуманний, але розсіяний Рома забув про цих зайчиків.

І титан топив, і чай розносив. 

Аж раптом згадав і перелякався - чи не вчаділи там ці нещасні.

Відчинив, провів до свого купе, всадив на власне місце і напоїв власним чаєм.

І ви знаєте, вони всю дорогу далі трималися за руки й мовчали.

Далі був би вже зовсім спойлер, тому на цьому мемуар закінчую. 

Тільки додам, що в історії будуть і провідник, і подружжя, що їде розлучатися. І гарбуз, і ще  усяке з нашого фольклору та історичної пам'яті.

А тепер кажіть, який шрифт краще :)

Прошу допомоги з обкладинкою до флешмобу історій до передодня всіх святих Гелловіну.

Який шрифт краще, друзі?