Начальник, підлегла, рудий кіт? Що з цього вийде?

Привіт усім хто завітав на сторінки цього блогу

Сьогодні я хочу познайомити вас з авторкою 

Беллою Сніжною

і її новинкою 

Пропоную тільки інтим

У тексті є:гумор, начальник і підлегла, рудий кіт

Якщо взяти до уваги те, що написано після слів "у тексті є",

то можна сміло говорити, що сумувати не прийдеться)))

Залишаю вам анотацію і фрагмент для ознайомлення, щоб ви переконались, що можна "вбити" власний час на прочитання захопливої історії, а ще посміятись від душі=)

Анотація:

Скількох проблем можна було б уникнути, якби я знала наперед до чого призведе моє рішення розважитися.
Але тоді б я не познайомилася з Ромою. Чоловіком, який з незрозумілих причин погодився на мою пропозицію. Між нами тільки інтим.
Але я знайомлюся з його батьками. Його сестра стала моєю найкращою подругою і вона свято впевнена, що ми з Ромою зустрічаємося.
У нас з ним навіть є спільний кіт!
І можливо, наші відносини вже переросли ту планку, яку ми виставили для себе спочатку. Але нам подобаються прийняті правила гри. Ось тільки що нам робити, якщо привязаність стає занадто сильною?

Уривок з книги:

- Рооом! Ну будь ласка! - сідаю ближче до нього.
Воджу пальчиком по його плечу. Не відштовхує, вже добре.
- Ром, давай його залишимо. - прошу. - Я сама йому все куплю. Буду приходити годувати. Міняти лоток. Ти його навіть не помітиш!
Я так ляльку у батьків не випрошувала як дах для кошеня у Роми. Але тут і мета важливіше.
- Ну будь ласка. - шепочу тихо, цілуючи Рому в колючу щоку.
Засовую свою долоню йому під футболку, вожу кігтиками по кубиках, по грудях. Опускаю долоню нижче, до резинки його штанів.
- Ти ж йому сподобався. - кажу. – Чесно-чесно!
Брешу і не червонію. Але ж перше враження буває оманливим! Роблю великі невинні очі. Рома не може бути настільки байдужим! Дивиться на мене довгих пару хвилин. Бачу, як в його очах бореться два Роми. Добрий і злюка.
- Гаразд. Нехай залишається. - добрий переміг!
Не встигає він договорити останнє слово, а я з писком застрибую до нього на коліна і повторюючи "спасибі!" Цілую.
- Ти не пошкодуєш! - кажу, після тривалого поцілунку.
- Уже шкодую. - каже він.
І варто йому це сказати, як на кухні щось падає.
Рома смикається. Я його утримую, поклавши долоні на плечі.
- Це випадково. - виправдовую кошеня. - Він голодний просто.

Надіюся вам сподобається книга)

Ваша Міка Стів